Автор: Сергій Гузь.
Ось уже тиждень в соцмережах українці запекло дискутують з питання того, чи варто «Укрзалізниці» робити «жіночі вагони». А почалося усе з відповідної петиції на сайті Кабміну, у якій просять зробити у кожному потягу мінімум один жіночій і один чоловічий вагони. Петиція вже набрала понад 22 000 голосів, і ще трохи – потрапить на розгляд Кабміну.
На перший погляд здається, що вимога ввести окремі вагони чи купе для жінок виглядає цілком логічною – це питання безпеки та комфорту жінок. Адже, на жаль, випадки, коли п’яні чоловіки чіпляються до жінок, особливо у купейних вагонах, досить непоодинокі. Часом, як зазначають дописувачі, трапляються навіть зґвалтування (хоча треба визнати, що якоїсь статистики щодо цього ніхто не наводить, тож наразі важко уявити масштаб проблеми. Але навіть якщо це поодинокі випадки – проблема потребує вирішення).
Навіщо окремі чоловічі вагони – не зовсім зрозуміло, скоріше за все «для балансу у рівності прав». Проте, якраз введення роздільних вагонів не додає рівності прав, а навпаки – вводить статеву сегрегацію. Якраз те, проти чого жінки та громадські активісти боролися останні роки. Мова йде про так звані «чоловічі професії», як от військові, льотчики та багато інших. Лише недавно вдалося хоч трохи покращити ситуацію, особливо в армії. А тепер виходить, що жінки потребують окремого вагону, бо не можуть захиститися від потенційних приставань чи агресії з боку чоловіків. І це вже використовують у дискусіях як аргумент, що реальної рівності у правах не може бути, бо жінки – «слабка стать».
Інша проблема – це організація роботи самої «Укрзалізниці». Сьогодні, коли ми купуємо квитки, то не зазначаємо стать. Тож залізниця не має чітких відомостей про те, скільки жінок чи чоловіків користуються її послугами та на яких напрямках, аби вирахувати, де і скільки «жіночих» чи «чоловічих» вагонів потрібно. Впровадження такої ініціативи потребуватиме витрат на дослідження та вибір моделі – окремі вагони чи окремі купе?
До того ж виникає проблема, що робити, коли квиток у «жіночій» вагон купив чоловік? Або навпаки. Таке може трапитися, наприклад, якщо будуть відсутні квитки у спільні чи «чоловічі» (для прикладу) вагони. Очевидно, що людям треба їхати й вони будуть купувати те, що є, просто зазначаючи іншу стать. Звісно, можна (і треба буде) їм відмовляти у посадці не в «свій» вагон, але це призведе до конфліктів з провідниками.
І вийде, що одні не зможуть поїхати, бо немає профільних квитків, а інші будуть їхати у вагонах з вільними місцями. Як результат, «Укрзалізниця» змушена буде підняти вартість квитків, аби компенсувати витрати від непроданих місць.
Варто зазначити, що прихильники ініціативи часто пишуть у коментарях, що готові платити більше за комфорт чи безпеку. Але формально, ніхто не заважає і зараз викуповувати хоч усі 4 місця в купе і їхати самому. Власне, часто так роблять, коли організовують переїзд іноземців, задля їх безпеки в купе викуповують усі «зайві» місця. Так, це дорого, але ж питання у безпеці.
До речі, власне організація безпечного перевезення пасажирів на «Укрзалізниці» – і є розв’язання проблеми. Для цього не обов’язково впроваджувати статеву сегрегацію по вагонах чи купе.
Згадаймо, колись у кожному потягу був міліціонер, а то і наряд міліції. На самій «Укрзалізниці» був цілий підрозділ так званої лінійної міліції. Потім їх скоротили з метою економію бюджетних коштів, впровадивши приватну охорону вантажів. Але разом з «економією» скоротили й представників поліції, що супроводжували пасажирські вагони.
До того ж більшість розмов про сексуальні домагання чи іншу небезпеку (наприклад, пограбування) стосуються купейних вагонів, де пасажири відділені один від одного. Деякі дописувачі пропонують створити «тривожні кнопки», аби можна було викликати провідника чи поліцію. Інші ж дорікають, що жінка може не встигнути скористатися такою кнопкою. Але в будь-якому разі, її наявність підвищує рівень безпеки для пасажирів.
Виходом може бути впровадження справді швидкісної залізниці. Бо те, що ми називаємо «Інтерсіті» – це не швидкісна залізниця. Наприклад, відстань від Дніпра до Києва справді швидкісний потяг має проїжджати за 3 години, а не 5 чи 7 годин. Побудова швидкісної залізниці, разом з впровадження бюджетних перельотів між містами України, взагалі зробить непотрібними тривалі нічні переїзди, які часом доходять до 24-28 годин. Але така перебудова «Укрзалізниці» можлива лише після закінчення війни та наявності відповідних коштів.
Тим часом за кілька днів петиція набере відповідну кількість голосів. Схожа ініціатива впровадити окремі купе чи вагони вже була три роки тому. Але тоді «Укрзалізниця» відмовила. Чи наважаться залізничники на велику реформу під час війни?
