Суд роз’яснив застосування статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства
- Посилання скопійованоlink copied
Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову, яка має суттєве значення для формування єдиної судової практики у спорах, пов’язаних із виконанням судових рішень щодо боржників, стосовно яких відкрито провадження у справі про банкрутство.
У постанові від 22 червня 2026 року у справі № 604/774/24 (4-с/604/4/25), провадження № 61-13251сво25, Верховний Суд дійшов висновку, що після відкриття провадження у справі про банкрутство всі майнові спори та вимоги, вирішення яких може вплинути на склад або розмір ліквідаційної маси боржника, підлягають розгляду господарським судом у межах відповідної справи про банкрутство.
Підставою для перегляду стала справа за скаргою фермерського господарства, щодо якого було відкрито провадження у справі про банкрутство. Боржник оскаржив дії та бездіяльність державного виконавця, який після відкриття процедури банкрутства не зупинив виконавче провадження, наклав арешт на кошти підприємства та здійснив їх примусове стягнення. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні скарги, вважаючи, що права заявника не були порушені, а державний виконавець діяв у межах вимог законодавства. Однак під час касаційного перегляду перед Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду постало інше принципове питання — який саме суд повинен розглядати такі скарги після відкриття справи про банкрутство боржника.
Верховний Суд: діє принцип виключної юрисдикції
У постанові Верховний Суд звернув увагу, що за загальним правилом судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює той суд, який розглядав справу як суд першої інстанції. Водночас у випадках, коли щодо боржника відкрито провадження у справі про банкрутство, застосовуються спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ).
Суд підкреслив, що частина друга статті 7 КУзПБ встановлює імперативне правило, відповідно до якого:
усі майнові спори та вимоги до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, підлягають розгляду господарським судом у межах такої справи.
Саме ця норма забезпечує концентрацію всіх майнових спорів навколо одного судового провадження.
Верховний Суд наголосив, що концентрація всіх майнових спорів у межах справи про банкрутство має практичну мету. Такий підхід дозволяє господарському суду здійснювати ефективний контроль за збереженням майна боржника, забезпечувати однаковий підхід до всіх кредиторів та не допустити вибіркового вибуття активів із ліквідаційної маси. Це, своєю чергою, сприяє досягненню основної мети процедур банкрутства — відновленню платоспроможності боржника або належному формуванню ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів.
Об’єднана палата окремо звернула увагу, що під час визначення належної юрисдикції суди повинні оцінювати не лише те, чи мають заявлені вимоги майновий характер або підлягають вартісній оцінці.
Не менш важливим є аналіз змісту заявлених вимог та того права чи інтересу, який особа просить захистити. Якщо результат розгляду заяви або скарги може вплинути на склад чи обсяг майнових активів боржника, така справа повинна розглядатися саме господарським судом, незалежно від процесуальної форми звернення.
Застосування статті 7 КУзПБ
Верховний Суд також підкреслив, що після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства 21 жовтня 2019 року законодавець закріпив принцип виключної концентрації всіх майнових спорів за участю боржника у межах справи про банкрутство. Тому скарги, подані в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, також підлягають розгляду господарським судом, якщо їх задоволення може змінити розмір або склад ліквідаційної маси.
За результатами розгляду справи Об’єднана палата Касаційного цивільного суду:
- скасувала рішення судів попередніх інстанцій;
- передала справу за належною підсудністю до відповідного господарського суду;
- сформулювала обов’язковий для врахування судами правовий висновок щодо застосування частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Фактично Верховний Суд підтвердив, що після відкриття провадження у справі про банкрутство будь-які судові процедури, здатні вплинути на майнові активи боржника, повинні бути зосереджені в одному провадженні. Такий підхід покликаний забезпечити цілісність процедури банкрутства, однаковий захист прав усіх кредиторів та ефективний судовий контроль за збереженням ліквідаційної маси.