Автор: Сергій Гузь.
Минулого року ми багато писали, що поспішні зміни до трудового законодавства, які викликані війною, так і ті, що лише маскуються цим, несуть широкі загрози для найманих працівників. За прикладами далеко ходити не треба. Ось вже рік, як через зміни законодавства без роботи та грошей залишились більше сотні працівників колишнього держпідприємства «Смоли» в Кам’янському. Посилаючись на війну, ще в останній день березня минулого року, адміністрація підприємства призупинила з ними трудові відносини, «забувши» виплатити борги по зарплаті.
Самі працівники цю ситуацію вважають несправедливою, у тому числі й припинення трудових відносин. Адже підприємство не бомбили, воно не евакуйоване, обладнання непошкоджене, міський транспорт працює, і ніяких підстав призупиняти (фактично звільняти) працівників не було. Тим більше місяцями відмовляти їм у виплаті боргів по зарплаті за довоєнний період. Вони пройшли усі інстанції, дійшли до суду, але і досі не можуть домогтися справедливості.
Державне, але державі не потрібне?
Ця історія почалася задовго до війни. Колись, до 1998 року, державне підприємство «Смоли» було частиною виробничого об’єднання «Придніпровський хімічний завод». Тут виробляли гербіциди, іонообмінні смоли та інші компоненти, які були потрібні у процесі збагачення урану, виробництві рідкоземельних металів чи очищуванні промислових стоків. Пізніше ці смоли використовували для рудної переробки золота. Пам’ятаєте грандіозні проєкти з добування українського золота? Так от, без ДП «Смоли» ніяк би не обійшлося.
«ДП «Смоли» були найбільш економічно розвинутим підприємством завдяки налагодженим зв’язкам зі споживачами іонообмінних смол у східних країнах СНД (Казахстан, Узбекистан) а також з РФ. У цей час були проведені реконструкції будівель та споруд, систем автоматизації та контролю технологічних процесів, побудована котельня з облаштуванням німецькими паровими котлами» – розповідає Роман Лісняк, який змушений був звільнитися з підприємства і теж звернутися до суду за захистом своїх прав.
Це підприємство мало стратегічне значення і в проєкті створення власного – українського – замкнутого циклу виробництва ядерного палива для наших АЕС, тому й залишилось у власності держави, коли інші структурні підрозділи ПХЗ пішли на приватизацію. Але після того, як був буквально роздерибанений Гідрометалургійний завод (теж частина ПХЗ, де і мали добувати рудне золото) та закинуті «золоті проєкти», доля ДП «Смоли» стала невизначеною.
Як розповідають працівники підприємства, ситуація стала погіршуватися ще у 2014 році, а ще за два роки, з приходом нового менеджменту, проблеми виникали усе частіше.
«Поступово підприємство приходило у занепад. Держава не опікувалась станом речей на підприємстві, котре єдине у країні виробляло унікальну продукцію, – пояснює Роман. – Підприємство перейшло на піврічній цикл праці. У теплий період року працює, а у холодний простоює. Однак при цьому робітникам платили 2/3 заробітної плати. З травня 2021 року підприємство стало у безперервний технологічний простій. Почалась нескінченна затримка заробітної плати. Зарплата з червня 2021 року виплачувалась вибірково по… заявам працівників, де вони повинні були обґрунтовувати видачу їм зарплату! Інколи декому це доводилось робити зі сльозами на очах і це спочатку допомагало, а потім ні… »
Власне, у такому стані й застала війна це підприємство і його працівників.
Кому війна, а кому…
Перший раз ми зустрілися з працівниками ДП «Смоли», які опинилися на вулиці без грошей, ще у вересні минулого року. Тоді вони тільки подали позови до суду, аби добитися справедливості. За час митарств, їхнє державне підприємство зробили акціонерним товариством (корпоратизували, що часто це є ознакою підготовки до приватизації – прим. авт.)
Для них ситуація і справді виглядає несправедливою. Мало того, що їм ще до війни затримували зарплату, так у березні минулого року, скориставшись законом про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (так званий закон № 2136), більше сотні працівникам призупинили трудові відносини на підприємстві, де цілі всі виробничі потужності й працівники можуть дістатися до роботи. На їх думку, керівництво просто скористалося новим законом, щоб підмінити технологічний простій, в якому і так перебувало, «обставинами збройної агресії» і позбавити себе від клопотів з виплатою зарплат. Адже у випадку простою працівникам повинні нараховувати 2/3 окладу.
Наталія Хейлик, працівниця відділення водопостачання
«Як так, інші підприємства, як от ДМК чи коксохімічні підприємства підтримали своїх працівників, навіть виплатили по дві зарплати, а у нас вчинили навпаки, – обурюється Наталія Хейлик, яка працювала у відділенні водопостачання, і зараз також змушена судитися. – Хоча закон каже, що його норми застосовуються для підприємств, які опинилися в зоні бойових дій або були зруйновані. Але ж наше підприємство не зруйноване?! Здійснюється комерційна діяльність, періодично йде відвантаження готової продукції. Працює відділення водопідготовки, котре постачає воду на низку підприємств, але навіть там призупинили трудові договори».
На звернення до керівництва, зі слів постраждалих, їм відповіли, що хоча економічна діяльність продовжується, прибутки підприємства малі, тож вони і скористалися нормою закону. Також є офіційна відповідь, що, начебто, це сталося через те, що АТ «Дніпроазот» перестав постачати на ДП «Смоли» технологічні гази. «Але ж на «Азоті» ні з ким трудові договори не призупиняли?!» – обурюються працівники «Смол».
В усьому винна держава
Набігавшись по різних інстанціях (до цього ми ще повернемося), працівники змушені були звернутися по захист своїх прав до суду, як останньої інстанції. Власне, з судових документів можна побачити й позицію керівництва цього державного підприємства щодо боргів по зарплаті та призупинення трудових договорів. Виявляється, в усьому винна держава.
У відозві на судовий позов в.о. директора АТ «Смоли» Олександр Євсєєв зазначив, що саме дії держави, ще за два роки до війни, «суттєво нашкодили діловій репутації підприємства і сприяли втраті споживачів продукції». До цих дій в.о. директора відносить посилення державного контролю за експортом продукції подвійного призначення, до якої відносяться й іонообмінні смоли. Євсєєв посилається на те, що такий контроль зробив неможливим вільний продаж продукції, а складні процедури отримання дозволів за кожним контрактом зробили підприємство «неконкурентоздатним».
Щобільше, керівник державного підприємства жаліється суду, що держава жодним чином не фінансувала підприємство, тож воно не могло не тільки зарплати платити, але й інші платежі (можливо, мова йде про податки та плату за землю, які сплачуються до місцевого бюджету).
Щодо призупинення трудових договорів, то тут керівництво «Смол» посилається на постанови, укази та форс-мажорні обставини, які дозволили їм це зробити.
Зараз судові позови постраждалих працівників АТ «Смоли» розглядаються у Баглійському районному суді Кам’янського. По деяких справах вже винесені рішення. Позовні вимоги задоволені частково: борги по зарплаті суд постановив виплатити, а от у скасуванні наказу про призупинення трудових договорів – відмовив.
Проте, як кажуть ті з працівників, з ким нам довелося поспілкуватися, навіть ці рішення суду не виконуються, борги по зарплаті людям не виплачують. І на те є «об’єктивні причини».
У відповідь на численні звернення працівників “Смол” найчастіше приходять відписки…
Соціальний захист зруйнований
Ця справа наочно демонструє, як, прикриваючись війною, держава фактично «вмила руки» від соціального захисту найманих працівників. І мова тут не тільки про борги з зарплати, які неможливо стягнути, але й захист права на роботу, на соціальну підтримку, право домагатися справедливості в органах влади.
Першими «вмила руки» Держінспекція з праці – орган влади, уповноважений державою контролювати дотримання роботодавцями законодавства про працю. На колективне звернення працівників АТ «Смоли», у Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області фактично визнали, що не можуть робити перевірки у період воєнного часу. І послалися на постанову Кабміну №303 від 13 березня 2022 року, яка фактично припиняє державний нагляд. Та порадили звернутися до суду.
Не відреагували на звернення працівників і в поліції Кам’янського. Адже систематична невиплата зарплати – це кримінальний злочин. За словами постраждалих працівників, заява була направлена до Південного відділу, у вересні навіть заведене кримінальне провадження, а далі… А далі справа зависла, нікого з заявників навіть не опитали як свідків.
Не допомогло і звернення до народного депутата Ганни Лічман. Вона теж надіслала запити й до Держпраці, і до поліції. Але чим це закінчилося – наразі людям невідомо. Підозрюють, що такими самими відписками, які отримали й самі працівники.
Був лист навіть до прем’єр-міністра Шмигаля, який потрапив у секретаріат КМУ у січні 2023 року – результат нульовий, навіть «відписки» не прийшло. До речі, пану Шмигалю про ситуацію написала також Атомпрофспілка.
І що маємо в підсумку? Ситуацію, яка дуже схожа на саботаж – навмисне ігнорування законних вимог постраждалих працівників, безпорадність органів влади та ігнорування законних рішень суду.
Мабуть, не варто пояснювати, що це означає в умовах воєнного стану і як здатне підірвати не тільки економічне становище постраждалих людей, а і їх впевненість у державі та її політиці.
Остання інстанція, яка ще може втрутитися в ситуацію і допомогти в розв’язанні проблеми людей – це районна та обласна військові адміністрації. Адже зараз у них зосереджені не тільки усі повноваження воєнного часу, але і відповідальність за те, що відбувається на підпорядкованих їм територіях.
