Крім безпосереднього ефекту у вигляді надходження грошей, відновлення кредитної програми МВФ обіцяє ще два: у вигляді примусу до реформ і сигналу інвесторам. Проте в кожному з цих трьох ефектів є не тільки позитив, а й негатив — і до того ж втрачені можливості
Отже, Мінфін 16 вересня відрапортував про надходження на рахунок НБУ третього траншу в розмірі $1 млрд від МВФ за програмою EFF. Чотирирічна програма EFF (Extended Fund Facility, або "механізм розширеного фінансування") обсягом $17,5 млрд була затверджена радою директорів МВФ 11 березня 2015 р. Перший транш на суму $5 млрд був наданий відразу ж після затвердження програми. Другий в розмірі $1,7 млрд надійшов на початку серпня, і до кінця 2015 р. очікувалися ще два таких траншу. Але третій виділений тільки зараз, причому в урізаному вигляді ($1 млрд замість $1,7 млрд), а надання інших грошей за програмою EFF ($9,8 млрд) обумовлюється додатковими вимогами.
Це говорить про те, що відносини України і МВФ як і раніше не безхмарні. Так само як і перспективи ефективного використання отриманих кредитів.
Безпосередній ефект: гроші на витрати за старими боргами
"Транш піде у резерви НБУ та сприятиме стабільності курсу гривні, а значить, і стабільності фінансової системи, — прокоментував міністр фінансів Олександр Данилюк. — Хочу також підкреслити, що кредити МВФ надаються під найнижчі можливі відсотки. Більш того, ці гроші МВФ мають на меті допомогти Україні відновити економіку і в результаті зменшити боргове навантаження".
Що стосується офіційного курсу гривні, то саме неясність в питанні про третій транш від МВФ була одним з факторів, що викликали знецінення української валюти з 24,78 грн./$ станом на 2 серпня до 26,85 грн./$ на 7 вересня. Падіння гривні загальмовано, а потім і дало зворотний хід після заяви Петра Порошенка яка прозвучало 3 вересня, який висловив переконаність у позитивне рішення ради директорів МВФ щодо українського питання. На 16 вересня курс покращився до 26,21 грн./$, а на 19 вересня (після надходження траншу) — до 25,90 грн./$. Таким чином, майже половина падіння відіграна тому, але все це лише частковий ефект. І до того ж явно тимчасовий, оскільки ще з липня відомо, що на 2017 р. НБУ передбачає середньорічний курс 27,20 грн./$. Виходячи саме з цієї установки Нацбанку, уряд верстав проект держбюджету-2017.
Що стосується золотовалютних резервів НБУ, то вони, за даними Нацбанку, і без надходження грошей від МВФ зросли з $12,62 млрд на кінець серпня 2015 р. до $14,08 млрд на кінець липня 2016 р. Це досягнуто завдяки реструктуризації боргу за облігаціями зовнішньої державної позики "Фінінпро" (ДП "Фінансування інфраструктурних проектів"). На кінець серпня 2015 р. обсяг майбутніх виплат за боргами у строк до трьох місяців становив $5,25 млрд, у термін від трьох місяців до одного року — $2,53 млрд., А на кінець липня 2016 р. ці обсяги значно менше: $0,8 млрд потрібно виплатити в строк до трьох місяців і ще $1,3 млрд — до одного року. Втім, і ці суми досить істотні для тонкої української скарбниці. Так що новий мільярд від МВФ у будь-якому випадку не буде витрачатися на валютні інтервенції на міжбанку для підтримки гривні. Він буде запущений на обслуговування держборгу, причому його вистачить лише на найбільш термінові виплати, а далі знадобляться нові транші від Міжнародного валютного фонду.
Не зайве нагадати, що найбільшим кредитором України є МВФ. Йому на кінець липня 2016 р., за даними Мінфіну, наша країна була повинна $7,2 млрд, що становило 16,3% від загального обсягу державного і гарантованого державою боргу України ($44,2 млрд). Тепер до цієї суми додалося ще мільярд.
Нарешті, що стосується умов кредиту МВФ за програмою EFF, то процентна ставка дійсно порівняно невисока — 3% річних плюс сервісний збір в розмірі 0,5% від суми траншу. Кожен транш позики погашається таким чином: три роки триває пільговий період, коли щоквартально здійснюється тільки виплата відсотків, далі погашення основної суми (тіла кредиту) здійснюється рівними частинами щокварталу протягом двох років. Але ці порівняно привабливі фінансові умови обтяжені додатковими вимогами економічної політики, яку повинна проводити Україна. Хотілося б вірити Данилюку, що ці вимоги мають на меті допомогти Україні відновити економіку". Але не дарма кажуть, що добрими намірами вимощена дорога в пекло.
Ефект примусу: реформи і псевдореформи
Взагалі, примус до реформ може бути ефективним терапевтичним засобом. Можна згадати 2003-2007 рр., коли Україна, посилаючись на поліпшення економічної ситуації, обходилася без кредитів МВФ — і протранжирила цей сприятливий час, не провівши жодних реформ, поки в 2008 р. не вибухнула світова фінансова криза, що змусила позичити у МВФ $10,6 млрд і приступити до непопулярних заходів економії держкоштів. В 2014-2016 роках вкрай важка фінансова ситуація і перспектива дефолту не залишила іншої альтернативи, окрім як позичати у МВФ і виконувати його вимоги.
Можна назвати наочне досягнення — дивовижну метаморфозу, яка сталася з "Нафтогазом України", який в першому півріччі 2016 р. вперше з 2006 р. замість збитків отримав чистий прибуток у 2,18 млрд грн. У 2016 р. занижена ціна на газ обійшлася державі в 170 млрд грн. на дотацію "Нафтогазу". Замість цього уряд віддав перевагу виділити 40 млрд грн. на субсидії. Різниця — 130 млрд грн. — це кошти, які тепер не крадуться, а йдуть на оборону і безпеку, інфраструктуру і соціальну сферу. У 2017 р. обсяг субсидій буде доведений до 50 млрд грн., яких цілком достатньо для підтримки тих, хто не зможе самостійно платити за новими тарифами.
Але є і приклади псевдореформ. Найсумніший — проведене главою НБУ Валерією Гонтарєвої оздоровлення банківської системи, після якого хвороба посилилася — в наявності її фактичний крах і повний параліч кредитування.
Про те, що Приватбанк потребує суттєвої докапіталізації або націоналізації, кажуть експерти провідних аудиторських компаній. На нього припадає 21,4% активів банківської системи — це більше, ніж активи всіх раніше закритих банків разом узятих. Формально показуючи прибуток, він значно відстає від колег за показником формування резервів під проблемні позики і має істотну частину кредитів пов'язаним особам.
У держбанків, найбільших кредиторів економіки, справи йдуть особливо плачевно. За даними міжнародного агентства Fitch, на кінець I кварталу 2016 р. непрацюючі кредити склали 39% портфеля Укрексімбанку і 47% — Ощадбанку (на ці дві найбільших держфінустанови припадає майже 27% активів банківської системи). Згідно з оцінкою Fitch, якщо їх активи продовжать погіршуватися, доля держбанків буде прямо залежати від можливостей держави підтримати їх платоспроможність.
Іншим кредиторам теж не до порятунку економіки. До двадцятки найбільших за активами входить, наприклад, четвірка банків з російським капіталом: на Ощадбанк, Промінвестбанк, ВТБ, Альфа-Банк (з урахуванням схваленої НБУ покупки Укрсоцбанку) сумарно припадає поядка 200 млрд грн. активів, що становить близько 25% від активів інших платоспроможних банків України. І хоча в НБУ їх активно захищають, російським "дочкам" зараз явно не з руки піднімати українські підприємства.
Збитки фінустанов в минулому році поставили абсолютний рекорд, перевищивши 66 млрд грн. Частка "поганих" кредитів у системі наближається до 50%. Зрозуміло, що в таких умовах не може бути й мови про кредитування реального сектора. За даними НБУ, в січні-липні цього року портфель гривневих кредитів юридичним особам зріс лише на 0,5%, а обсяг валютних позик скоротився майже на 5%. Позикові ресурси залишаються захмарно дорогими, і все, на що може розраховувати бізнес, — це пролонгувати кредит або перекредитуватися в іншому банку на більш вигідних умовах.
Тим не менш МВФ така "реформа" не влаштовує. 14 вересня на засіданні виконавчої ради Фонду, де було прийнято рішення про виділення Україні $1 млрд, директор-розпорядник МВФ Крістін Лагард поставила в один ряд "сміливі кроки з підвищення тарифів на енергоносії до рівня відшкодування собівартості" і "заходи щодо оздоровлення банківської системи", наче вони були однаково успішними. Назвала вона і завдання на майбутнє. Зокрема, за її словами, "органам влади необхідно додатково зміцнити банківську систему шляхом рекапіталізації банків, ліквідації позицій з кредитування пов'язаних осіб та врегулювання проблеми знецінених активів". Як пані Гонтарєва вміє "зміцнювати", вже відомо.
Крістін Лагард також сформулювала задачу "параметричної пенсійної реформи", яка "має вирішальне значення для зменшення великого структурного дефіциту Пенсійного фонду, сприяння зниженню бюджетного дефіциту і державного боргу та створення можливостей для того, щоб з часом довести розміри пенсій до стійких рівнів". Однак ця вимога, незалежно від ступеня його обґрунтованості, буде вкрай складно врахувати в проекті держбюджету-2017, який вже внесений до парламенту.
Ефект сигналу: на що відреагують інвестори
У зв'язку з черговим траншем МВФ поділився оптимізмом президент України. Він зазначив, що рішення Фонду відкриває шлях до виділення фінансової допомоги з боку США в обсязі $1 млрд, Євросоюзу — 600 млн євро, інших міжнародних фінансових організацій, "і, що набагато більш важливо, — воно відкриває вікно можливостей для залучення іноземних інвестицій в українську економіку". У тому, що західні кредитори діють узгоджено, сумнівів немає. Але що стосується іноземних інвесторів — для них одного сигналу МВФ мало.
До речі, сам Фонд після революції в Києві теж розраховував, що слідом за його кредитами за програмами Stand by, EFF в Україну підуть і великі гроші західного бізнесу. Перший транш кредиту Stand by був отриманий Києвом на початку травня 2014 р., однак великого припливу інвестицій в країну досі не спостерігається. Хоч і є окремі позитивні приклади, але вони не роблять погоди.
Часто можна почути, що причина в корупції. Проте корупція була і раніше, але навіть за часів Януковича вона не була вирішальним фактором. Більш серйозна причина — війна на сході. Однак імовірність повномасштабної війни, яка охопила всю Україну, в 2015 р. різко знизилася. Але західний інвестор так і не прийшов.
Головна причина полягає все ж не в корупції і не у війні, а в іншому. Це — відсутність вільного обороту коштів, тобто того, що називається валютної дерегуляцією. Нацбанк спочатку повів війну з експортерами (мовляв, ті приховують валютну виручку), потім — з населенням (мовляв, воно панічно знімає гроші з депозитів), потім — з імпортерами (мовляв, вони винні в зростанні курсу долара і євро).
Але в економіку, де немає вільного обігу коштів, не захоче вкладати ні східний, ні вітчизняний інвестор. Навпаки, буде відбуватися відтік капіталу, що і спостерігалося вже в ряді випадків. При цьому банківська система через втрати клієнтів і зростання ризиків теж неприваблива для інвестицій.
Директор-розпорядник МВФ, говорячи про проблеми українського фінансового сектору, заявила про необхідність "створення можливостей для поступової відміни адміністративних заходів, які залишаються". Можна сподіватися, що якісь кроки в цьому напрямку будуть зроблені. Але інвестори — народ недовірливий, а нерідко і злопам'ятний. Для відновлення довіри потрібно щось більше, ніж обережні кроки назустріч.
Якщо вже говорити про сигнали інвесторам, то найкращим позитивним сигналом була б зміна керівництва НБУ і кардинальний перегляд політики Нацбанку. Це свідчило б про серйозність намірів керівництва України створити країні імідж європейського раю для інвестицій. Робити це треба, звичайно, не заради інвесторів, а заради самої України. Тому що кредити МВФ — це тимчасовий порятунок, їх, як і інші борги, доведеться віддавати, а без великого припливу інвестицій це буде неможливо.
