Жартівливий термін «трудоголік» зазвичай використовується для опису амбітної, старанної і відданій своїй кар'єрі людини. Водночас «трудоголіком» може бути той, хто відчуває потребу занадто багато працювати, більше, ніж можуть витримати розум і тіло. Такі люди постійно балансують на межі вигорання.
У сучасному світі організації здебільшого очікують реакції від власних працівників у будь-яку секунду дня просто тому, що технології дають таку нагоду. Сучасна офісна культура також заохочує до віри в те, що цінність, амбітність та успішність працівника залежить від кількості годин на робочому місці або праці з дому. Виходить, що надмірна зайнятість є ознакою пошани.
Але є і поширеніші залежності, які всіляко досліджуються та щодо яких видаються різноманітні рекомендації. Наприклад, упродовж останніх років активно підкреслюється небезпека надмірної гри у відеоігри або способів визначення симптомів ігроманії. Водночас трудоголізм не так активно досліджується чи обговорюється. Попри те, що спеціалісти з лікування залежностей стверджують, що трудоголізм реальний, його важко діагностувати через брак такого діагнозу немає в Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM-5).
Попри схожість трудоголіка з амбітним працівником, між ними є чимало відмінностей. Трудоголізм руйнує особисте життя, адже він має характеристики, які притаманні іншим різновидам залежності. Наприклад, неможливість зупинитися попри згубні наслідки для фізичного чи психічного здоров'я, або для суспільних чи сімейних взаємин. Трудоголізм може перерости в непродуктивність, постійний стрес чи неспроможність виконувати обов'язки, що перекреслює насолоду від збагачення чи успіху.
Ознаки трудоголізму
За результатами організованого Бергенським університетом у 2014 році дослідження, 8,3% норвезьких працівників скаржаться на погіршення здоров'я через трудоголізм. Керівник дослідницької групи, Шу Андреассен, розробила інструмент вимірювання рівня трудоголізму (Бергенська шкала трудоголізму (BWAS)), який ґрунтується на головних симптомах, що супроводжують і інші залежності, на кшталт значущості, зміни настрою та абстиненції. Пані Адреассен із колегами пропонують низку критеріїв вимірювання рівня трудоголізму:
1. Ви шукаєте будь-яку причину, аби мати більше часу для роботи.
2. Ви працюєте довше, ніж планувалося спочатку.
3. Робота допомагає знизити рівень вини, неспокою, безпорадності чи депресії.
4. Ваше оточення просить вас працювати менше, та ви його не слухаєте.
5. Ви переживаєте стрес, коли не можете працювати або вам це забороняють.
6. Ви замінюєте роботою та знижуєте рівень пріоритетності хобі, відпочинку та фізичних вправ.
7. Ви витрачаєте забагато сил на роботу, через що страждає ваше здоров'я.
Переосмислення балансу між роботою та особистим життям
Якщо щось із наведеного вище вам знайоме і ви вважаєте, що перетворюєтеся на трудоголіка, саме час починати щось міняти. Спочатку радимо поговорити з керівництвом та поділитися власними відчуттями. Гарний керівник охоче вислухає ваші думки щодо виснаження та вигорання задовго до того, як вони почнуть позначатися на результатах вашої роботи.
Деякі фахівці вважають, що найголовнішим ресурсом є наш час, тому, якщо ми приділяємо забагато часу не тим пріоритетам, яким маємо приділяти, це може стати причиною постійної пригніченості. Саме тому надзвичайно важливо постійно контролювати власну продуктивність та правильно планувати час. У цьому допоможе визначення рівня важливості конкретних завдань та рівня «віддачі» витраченого часу.
Делегування відповідальності також відіграє важливу роль, адже дає змогу мати більше часу для себе.
Коли ви не можете зробити всю роботу самостійно, у нагоді стає розуміння сильних сторін кожного члена групи, а розумне використання цих сторін свідчить про гарні управлінські здібності. Важливо чесно зізнатися скільки роботи ви можете виконати. Перевантаження роботою знижує продуктивність, тому вміння сказати «ні», попросити про допомогу чи делегувати певні завдання може стати в пригоді.
Оптимальний баланс між роботою та особистим життям передбачає роботу задля життя, а не життя задля роботи. Цьому сприяють визначення чітких кордонів та часу для перерв, зустрічі із членами родини та друзями, ба навіть хобі. Корисно буде й відмежувати роботу від дому. Якщо ви працюєте вдома, спробуйте скласти розпорядок дня, відокремити зону для роботи в оселі та припиняйте думати про роботу після закінчення робочого дня. Мова про те, щоби не перевіряти робочі електронні скриньки та не відповідати на телефонні дзвінки щодо роботи.
Ми здебільшого заробляємо на життя працею, і коли вона не суперечить здоровому способу життя, від неї можна отримувати задоволення. Вона може давати насолоду та стимулювати інтелектуальний розвиток, бути джерелом гордості та давати змогу ставити перед собою цілі й досягати їх. Але постійна пригніченість, перевантаженість чи «згорання» на роботі свідчать про те, що людині варто переосмислити власний баланс між роботою та особистим життям.
