Тарас Григорович Шевченко і сакральні місця України та Запоріжжя
В рамках святкування 205-ї річниці з дня народження великого національного поета на теренах Запорізької ОУНБ 23 березня відбувся семінар «Тарас Григорович Шевченко і сакральні місця України та Запоріжжя». Ініціатором проведення заходу виступила запорізька громадська організація “Інститут сакральної географії. Просторові практики”, яка регулярно проводить свої семінари з 12 березня 2011 року.
Сакральна географія — соціально-географічна наука, відносно молода самостійна галузь знань. Дослідження священного способу життя людини, суспільства в просторовому аспекті належить до завдань сакральної географії. На Запоріжжі промотором діяльності “Інституту сакральної географії. Просторові практики” є доктор філософських наук, науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАНУ Юрій Юрійович Завгородній, кандидат технічних наук, директор Запорізького відділення державного підприємства „Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій” Віктор Семенович Шокарев, та Світовит Дмитрович Пашник, один із засновників першої рідновірської громади в Запоріжжі (1992).
Доповідь Ю. Завгороднього та В. Шокарева «Шевченківськими місцями Запоріжжя з позиції сакральної географії» на семінарі стала центральною й викликала бурхливе обговорення. Науковці наводили відомі факти з позицій сакральності, одночасно ставлячи цікаві питання про збіг композиції ікони «Всевидюще око Боже» і парку Т. Шевченка на Хортиці в орієнтації за сторонами світу, що наводить на думку про елементи іконізації простору; про дату відкриття парку – 26 квітня (1964), і в цій даті – дивний збіг: 26 квітня світ побачив перше видання «Кобзаря», поету виповнилось 26 років, 26 квітня – той день, коли Тарас вперше дихав свободою, свободою від кріпацтва. Говорячи про сакральні шевченківські місця, навіть старожили не знали, що в Запоріжжі зараз є кав’ярня з вишитим портретом Тараса Шевченка і рядками з «Кобзаря» : «Вип’єш першу-стрепенешся, вип’єш другу – схаменешся, вип’єш третю – в очах сяє, думка думку поганяє». Авторами вишивки стали дружина та донька Віктора Шокарева.
Напередодні 9 березня , біля театру юного глядача, був відкритий пам’ятник Тарасу. Але, на думку науковців, повноцінному втіленню гарного задуму заважали кілька обставин: непримітний центр міста, недбала і неякісна підготовка основи постаменту, що вже призвело до відхилення погруддя разом з постаментом від своєї осі убік ( вбачається поспіх роботи до дати), замовники погруддя не забули згадати себе на передньому плані, не вказавши при цьому ані імені скульптора, ані дати встановлення.
Серед запрошених у семінари також взяли участь: Юрій Вілінов, літератор-краєзнавець з доповіддю « Т.Г. Шевченко на Запоріжжі: мандри та пам’ять»; Олег Власов, співробітник національного заповідника «Хортиця», Тамара Пішванова, член Національної спілки краєзнавців, з доповіддю «Донецька Шевченкіана у датах та подіях: 1851-2014» та інші.
Присутні ставили питання про те, що у Запоріжжі відсутній справжній пам’ятник Т. Шевченку у повний зріст, що не визначене місце для його встановлення, що потрібно подавати матеріал про життя і творчість поета національного духу по-новому, як, наприклад, «Квантовий стрибок Шевченка» в ілюстраціях Олександра Грехова, а також висловили думку про необхідність створення окремого краєзнавчого і туристичного маршрутів «Запорізька Шевченкіана».
Наприкінці звучали вірші Шевченка та про Шевченка, і люди відчули , що «у Каневі – Тарасова могила, а пам’ятник – у кожного в душі!»
