Авторка: Олександра Чурінова.
Трагедія, що сталась в Дніпрі 29 серпня, коли поліційний застрелив чоловіка, який побив його напарницю та напав на самого правоохоронця, порушивши при цьому ПДР у центрі міста, насправді показала оту саму червону лінію, ту саму різницю та неможливість сприйняття суспільних явищ, що активно зростали в Україні всі роки її незалежності. І навіть війна їх неспроможна не те що прибрати, а хоча б загальмувати чи якось трохи уповільнити.
Суспільство розділилось на тих, хто підтримує поліційного та тих, хто вважає цю історію стовідсотковим поліційним беззаконням.
Обидві частини закидають одна одній різні аргументи, від дійсно важливих та серйозних (посилання на закони та інші правові акти, службові інструкції тощо) до геть дурнуватих та емоційно-недолугих. Тож вже відомо про декілька кримінальних проваджень по тих чи інших статтях, триває експертиза та інші заходи, що в таких випадках повинні відбуватись.
Але люди не перестають сперечатись, деякі вже винесли свій вирок та заздалегідь не готові сприймати якісь аргументи. Кожний трактує ситуацію через свій досвід, відношення до тих чи інших груп, якісь «секретні дані, що один знайомий повідомив» та таке інше.
Але це ж не ринг, коли одна частина вболіває за одного борця, а інша за його супротивника. Це про те, як ми живемо та будемо жити далі. Як будуть жити наші діти. Про різницю між – вбивати чи не вбивати та кого вбивати, а кого – ні.
Днями повідомлялось, що в Марганці затримали чоловіка, що обманним шляхом отримав 12 тисяч гривень від держави як переселенець, але ж сам нікуди не виїжджав зі свого доволі небезпечного для життя міста. Такий собі починаючий махінатор. Десь в цей же час надійшло повідомлення про шахраїв з пунктів обміну валют, яких підозрюють в крадіжці 800 тис. доларів у сімейної пари – володарів комерційної клініки у Дніпрі. Вони, як з’ясувалось, хотіли скористатись послугою обмінників, щоб переправити гроші за кордон(???). Та от тепер ці гроші шукає поліція. А от чомусь в повідомленні нічого не кажуть про те, а чому та пара володарів клініки взагалі звернулась в обмінник з таким проханням й, на що вона розраховувала. Про розмір суми теж, як на мене, зважаючи на зарплати лікарів в Україні, є питання, та про це теж в повідомленні нічого не повідомлялось.
Тобто, читаючи ці поліційні звіти, складається враження, що все якось перевертається до гори дриґом. Не то щоб я виправдовувала того чоловіка з Марганця, але ж погодьтесь – що ці історії викликають, м’яко кажучи, дивне враження.
Формула, до якої ми вже звикли, всім відома: тобто є ті, кого ловлять (викривають); ті, кого ловлять, а потім за дивним чином відпускають та ті, кого просто не помічають, хоча вони, наприклад, в міжнародному розшуку за шахрайство у великих розмірах.
Від всього цього в народі відношення до правоохоронців саме таке, як є. Такий вже імідж роками формувався. На жаль, навіть кількість поліційних, що захищає Україну на фронті та тих, що віддали життя за наше майбутнє – поки що на це відношення загальне не в змозі вплинути.
Повертаючись до трагедії зі стріляниною. Тож в мене одразу випливає така картинка. Уявімо, що того “Ягуара” поліційні не зупинили, та він поїхав далі колесити по місту за своїми особистими (а вони судячи з відео дуже сумнівні), а не за загальними правилами. Діти, що сиділи в машині не обирали куди їм сідати, тож в них вибору не було. А от прості пішоходи чи водії, що їхали поруч з можливо нетверезим водієм не давали своєї згоди на це. Тож ми хоч й не стовідсотково, але ж сподіваємось на дотримання правил та законів, які й захищали ті самі патрульні, що тепер стали центром уваги всієї країни.
Просто спробуємо уявити кожний себе на дорозі по який їде такий “Ягуар”, якому все одно, хто там йде або їде, якщо навіть поліційні їм не закон. Розумію, що умовний спосіб може здатись недоречним, але ж вірогідність його чимала.
Кожний з нас точно може пригадати не один випадок, коли такі круті тачки депутатів, можновладців чи їх родичів-знайомих збивали людей й нічого за це не отримували – так трохи нервових хвилин, можливо наїзду в соцмережах та втрати декількох тисяч чи більше грошей для «закриття питання». Впевнена, що родичі тих, чиї смерті від таких наїздів так й залишились без покарання винних, можливо видохнули, дізнавшись про випадок у Дніпрі, та згадали про справедливість. Бо вони на це, мабуть, мають право, на відміну від команд, що ставлять на одну зі сторін.
Але ж бути всім серед тих, хто вважає отаку смерть людини справедливою карою за можливий злочин – це путь у зворотному напрямку від того, куди ми хочемо прийти після війни. Вам не здається?
Звісно, буде суд, звісно, будуть обвинувачення чи виправдання. Якась частина суспільства все одно буде не задоволена результатом. Але ж, повертаючись до початку, це не стільки про вирок, скільки про те – чи ми допускаємо вбивство одне одного та що кожному з нас треба зробити, щоб унеможливити саме допущення такої думки.
