Настоящий историк должен быть романтиком и иметь богатое воображение. Без этого не увидишь прошлого, а, тем более, будущего.
У заместителя директора по научной работе Днепропетровского национального исторического музея им. Яворницкого Валерии Лавренко с воображением всё в порядке.
Посмотрите с каким прекрасным стихотворением она обратилась к самому академику Д.И.Яворницкому.
Привіт, Батьку!
Як твої потойбічні справи?
Сподіваюся — жваво та яскраво.
Ти ж за життя багато встигав.
Словник вже до «я» впорядкував?
Як тобі розкопки цьогорічні?
Як на твій масштаб — надто пересічні?
Але кромлех, погодься, нічого?
Ми тут живі і славимо Бога.
І тебе шануємо за раніше узгодженим планом.
Не знаю, чи задоволений ти таким станом…
Тобі воно видніше згори,
Чи доречні на мікрофоні бойові прапори…
Чи не надто близько стоять стільці до твоєї могили,
І чи не роблять з того піар що є сили
Ті, що є карликами на плечах у титана.
Наше життя таке небездоганне…
Але, зрештою, працюємо помалу.
Є позитив: в універі нормального ректора обрали,
Він нещодавно тобі сказав своє слово.
У музеї літо — а значить, будова.
Монтаж виставок, каталог у друці,
Маємо деякі плани по науці…
Маємо плани ще творити та видавати,
А не бруд в чужому будинку шукати.
Не затуляти дірки у фасаді жовто-блакиттю,
Не говорити, що ренеймінг всі справи вирішить миттю,
Не тягти ковдру на себе і не робити собі свято
Там, де доречно про інших згадати…
Добре… Не буду грузити…
Ти лише дивишся, а ми маєм зробити…
І щодо твоїх фемінітивних творінь:
Не те, щоб я люблю берегинь.
