Як снайперка із Запоріжжя стала фермеркою
Запорізька ветеранка і волонтерка Юлія Матвієнко створила і розвиває власну птахоферму, а розширити їй бізнес допоміг Український ветеранський фонд Мінветеранів. Історію успішного бізнесу Юлії розповіли на офіційній сторінці Міністерства у справах ветеранів України у фейсбуці.
Читайте також: Запорізька волонтерська «банда» робить хімічні грілки для військових та поділилась рецептом винаходу
У 2015 році Юлія Матвієнко пішла на фронт, аби поруч із чоловіком боронити Україну. Тоді у неї вже було двоє дітей, але вона не змогла стояти осторонь. Спочатку приїжджала в зону бойових дій як волонтер, а потім вирішила стати до лав військових.
Першу ферму побудувала у себе на подвір’ї
До мирного життя захисниця-снайперка повернулася через п’ять років. Створити ферму було їхньою з чоловіком мрією, аби робити щось разом, як було на війні. Так, завагітнівши двійнею та повернувшись до цивільного життя, Юлія Матвієнко почала будувати першу ферму у себе на подвір’ї.
Крім курей на власній птахофермі утримувалися гуси, перепілки, качки. Крім того, ветеранка продовжувала волонтерити та допомогала своїм побратимам із працевлаштуванням.
Крім курей на власній птахофермі утримувалися гуси, перепілки, качки. Крім того, ветеранка продовжувала волонтерити та допомогала своїм побратимам із працевлаштуванням.
“Ми починали з кількох десятків курей. Потім якось знайомі, в яких я закуповувала корми сказали: “В нас там ферма покинута стоїть, може ви купите?”. І ми погодилися» , – розповідає Юлія Матвієнко.
На останні кошти придбала господарство. Разом із чоловіком і дітьми поступово відновлювала будівлі і налагоджувала бізнес.
“Спершу я придбала промисловий інкубатор, де вилупилось 1000 курчат. Можливості утримувати пташенят тоді не було, тому більшість продали. Покупцями були переважно знайомі та сусіди”, – поділилась досвідом фермерка.
«Заняття власним фермерством — гарна психологічна реабілітація»
До того ж, заняття власним фермерством це дуже гарна психологічна реабілітація, впевнена жінка.
«З курчатами розмовляєш, за ними доглядаєш і вони не дають тобі розслабитися. Це живі істоти й щоб не сталося, яка б не була погода, яка б не була депресія чи що, вони тебе піднімають. Це така дуже гарна психологічна реабілітація. Я не знаю кращої.
Якось до нас подзвонили наші друзі, і кажуть, от у нас там ПТСР, нам погано. Кажу їм – хлопці, та приїжджайте до нас, є ферма, я вам дам вила, там землі 40 соток не пахано, зранку от почистив, потім накорми. Яка там пост-травма, ти забуваєш про все», – розповідає вона.
Тоді в родинній фермі ветеранського подружжя було вже майже чотири сотні малих курчат та дві сотні вже підрослих бройлерів. В амбітних цілях – розширення господарства і створення власного торговельного бренду.
Втім, плани подружжя змінило повномасштабне російське вторгнення. Ветеранка не в силах була залишатися осторонь – разом із чоловіком знову стали на захист рідної землі, а дітей відправили на захід країни.
«Ми вдвох в окопі і чоловік каже: «Ти розумієш, якщо зараз однією міною вб’є і матір і батька, давай щось вирішувати». І я поїхала до дітей, згодом повернулися з ними в Запоріжжя і ми потроху почали відновлювати ферму», – розповідає ветеранка.
Хто пройшов фронт, не боїться братися за власну справу
Звісно потрібні кошти на це і не малі. Юлія Матвієнко дізналася про програми фінансової підтримки ветеранського підприємництва від Українського ветеранського фонду Мінветеранів. Для економіста за освітою та з досвідом їй не було труднощів скласти бізнес план та подати документи до УВФ на участь у конкурсі.
Відтак, ветеранка отримала грант у 250 тисяч гривень для розвитку власної ферми, де зараз є близько 2000 курей. На одержані грантові кошти, жінка придбала обладнання для створення лінії гранулювання. Його Юлія має отримати найближчим часом та планує налагодити виробництво гранул.
“Це комплекс, в який зерно засипаєш і воно само переїжджає в змішувач, звідти воно теж переїжджає в гранулятор і гранули висипаються у ящик. Тому не потрібно ходити з ящиками чи відрами.
А взагалі хочемо перетворити нашу ферму у підприємство замкнутого циклу – від виробництва кормів до м’ясної продукції. Мені дуже приємно, що я можу дати можливість купляти справжнє м’ясо, яке я виростила, і я знаю, чим я годувала. Мене більше цікавить все ж таки якість. Тому тут не в кількості, а все ж таки питання в якості», – каже Юлія Матвієнко.
Читайте також: До святкового столу — рецепт фаршированої запеченої курки від запорізької господині
Ветеранка впевнена, що кожен, хто повертається з фронту і проходить нелегкий шлях адаптації до мирного життя, має спробувати себе у створенні власної справи.
“Ми, хто пройшли через війну, не боїмося цього. Ми довели, що ми сильні і вистоїмо будь-що. Тому я закликаю вірити в себе, вірити в своїх, підтримувати один одного. І я хочу бачити ветеранів в дії – не треба стояти на місці, як ви важко не було. Навчатися, розвиватися, спробувати різні напрями, а головне — рухатись тільки вперед”, – наголошує Юлія.
Ми писали, що запоріжанка Богдана Шевченко стала помічником ветеранів, щоб допомагати військовим, які повертаються з фронту, адаптуватися до цивільного життя. Про важливість цієї професії, навчання та особисту мотивацію Богдана розповідала в інтерв’ю zprz.city.
Богдана — журналістка та дружина військового. Її чоловік Олексій служить у ЗСУ. Під час повномасштабної війни Богдана разом з двома дітьми переїхала у Львівську область. Тут вона взяла участь у пілотному проєкті Міністерства у справах ветеранів — пішла навчатися на помічника ветерана та отримала нову спеціальність.
