Авторка: Людмила Глок.
Чверть століття тому наше Кам’янське (тоді ще Дніпродзержинськ) могло стати «батьківщиною реформи медицини». Не було закону про реформування медичної галузі України, та всі вже відчували – «найкраща у світі система Семашко» тріщить й треба якось рятуватись, бо, як колись, вже не буде. У держави не було коштів ні на ліки, ні на фармацевтику, ні навіть на зарплату медикам. Розв’язання проблем звалили на місцеву владу.
Згадуючи ті часи, не претендуючи на глибокий аналіз та документалістику, дозволю собі привести ретроспективу тих подій, що відбились й на нинішньому стані медицини в цілому та нашому місті зокрема.
Так от, нагадаю, що одним з перших недержавних лікувальних закладів в Україні була «Сімейна поліклініка», очолювана в нашому місті Олександром Мостіпаном. Вона й зараз успішно функціонує. Саме Мостіпан тоді й став заступником міського голови з соціальної політики. Ба, комерсант на посаді?! А він не відкладаючи на безвік своїх намірів, зібрав пресконференцію, де й заявив про них, обґрунтовуючи необхідність виходити з тої економічної кризи. Наявні у місті рентген-апарати давно відпрацювали термін експлуатації, потрібне сучасне лабораторне та діагностичне обладнання, яке виготовляють за кордоном. Ліжко-місця у відділеннях пустують, але за їх кількістю розраховуються чисельність медичного персоналу, який має їх обслуговувати. Великі приміщення поліклінік утримувати нерентабельно, краще наблизити прийом лікарів до мешкання пацієнтів, створивши мережу кабінетів та амбулаторій та добре обладнаний міський діагностичний центр…
Запропоновану новим заступником мера програму зустріли в штики перш за все його колеги медики. Це ж певне скорочення робочих місць, невідомо що буде с оплатою. Дійшло до виїзного засідання депутатської профільної комісії Верховної Ради України, яка винесла вердикт – не на часі!
Не на часі воно було через те, мабуть, що законотворці не встигали за змінами в економіці та суспільстві. Це ж треба було не тільки прийняти закони, внести зміни у сотні пов’язаних з ними підзаконних актів, а ще й не наламати дров.
Мине не один рік, доки з’являться так звані регіональні пілотні проєкти з реформування медичної галузі. Навпомацки шукали виходи, а в цей час пусті ніші відсутніх послуг займались комерційними структурами, як тими ж мережами аптек, що торгували імпортними ліками спочатку.
Довго тримали фронт медчастини підприємств, що мали змогу за власні кошти фінансувати ці заклади. До чого це призвело можемо побачити на прикладі МСЧ-61, коли не стало не те що ВО «ПХЗ», а й Міністерства середнього машинобудування. Останнім редутом впала поліклініка МСЧ. Утримувати велику будівлю не мало сенсу, бо у місті за останні кілька років було створено оту саму мережу з 28 амбулаторій у мікрорайонах, про яку говорив ще чверть століття далекоглядний заступник мера з соціальної політики.
Коли розпочалась «проклята реформа Супрун», я згадала про ту програму, що була «не на часі» у нашому місті. Тому вчитувалась у закон про неї, по пунктах, шукала коментарі фахівців, порівнювала з тим, що маємо й що планують змінювати. Розпитувала у родичів та знайомих за кордоном – як воно там, у них, працює?
Аж ось вона й запрацювала, кажуть та пишуть. А сталось так, що саме у цей час, бо й вік підійшов й болячки раптом повилазили. Та на греця ти кому й здався, щоб хтось про тебе дбав! Коли провалюєшся у яму, головне не копати її глибше. Воланням з неї нікого не докличешся. А нащо, подумала, мені інтернет?
Знайшла соломинку – телефон консультаційного центру МОЗ (гарячої лінії НСЗУ), куди вперше зателефонувала під час пандемії – 1677. Зараз для мене це ота ниточка, що допомагає блукати у лабіринтах перетворень. Автовідповідач пояснить для початку, що вам гарантовано державою. А коли натиснете на копку 0, вас перемикнуть на оператора, що проконсультує саме з вашого питання. Він же й запише вашу скаргу, до речі!
У місті не вистачає спеціалістів вузького профілю. Це ні для кого не таємниця. Навіть службовою квартирою їх до нас не заманиш, уже пробували. Випускники медвишів теж до нас не спішать. Повним відкриттям для мене було те, що за направленням сімейного лікаря можу звернутись хоч до столичних.
Обрала консультативну поліклініку обласної лікарні ім. Мечникова. Набираю номер кол-центру тамтешнього, мені призначають дату й час прийому. Там же від лікаря – спеціаліста отримую направлення на обстеження та аналізи. Що? Як безкоштовно?! Я ж за це платила у комерційних закладах! А хто кому винен? Користуйся державними гарантіями.
Це, мабуть, могло бути й у нас – такий діагностичний центр, про який йшлось ще четверть століття тому.
До речі, пенсіонери нашого міста всі знають, що за пільгою можуть замовити виготовлення протезів? Так, доведеться трохи почекати, але заплатите вполовину дешевше. Стоматполіклініка обладнана по-сучасному нещодавно. Один з лікарів сказав, що за його 35-річний стаж роботи, це вперше такий ремонт стався.
Освоюю інтернет-платформу Нelsi. Теж цікава штука. Там є, наприклад, електронна медична карта. З подивом дізналась з неї, що у деяких лікарів я побувала на прийомі не один раз, а щомісяця. Це порушення, бо «гроші ходять за пацієнтом», а значить, шановне панство займається, м’яко кажучи, приписками. Про це можна повідомити й у МОЗ. А ми не можемо потрапити на прийом при цьому.
На сайті МОЗ безліч корисної інформації, як от, наприклад, список безплатних ліків, чи перелік ліків, наявних у лікарні, де перебуваєте у стаціонарі.
Або «аптечні платформи», як ось Tabletka.ua, що допомагають економити чималі кошти. Вводите назву ліків й отримуєте перелік аптек й цін та ще й зі знижкою значною при бронюванні. Вручив якось лікар список, а я візьми й поцікався, що то воно на цій же платформі в інструкціях. А то й не ліки, а звичайні вітамінні БАДи та ще й дуже дорогі. Який йому сенс хто зна.
Знаєте, мені подобаються ті перетворення, що відбуваються зараз у медицині. Може, тому що добре пам’ятаю, до чого вона була доведена. Коли потрапляв «по швидкій» до реанімації, а замість лікаря, хтось перш за все питав, чи є у тебе гроші на фонд відділення. Коли у тій же легендарній МСЧ-61 у реанімації не надали ніякої допомоги за день перебування. Коли ти міг здохнути під маніпуляційною, бо у тебе нема грошей для крапельниці. Це таку «систему Семашко» відстоювали, мабуть, нардепи, коли виносили вердикт – не на часі?!
