Авторка: Ірина Уварова.
За часів радянщини, якось у досить теплій вже компанії, виникла, на перший погляд, смішна дискусія: чи можна визначити лише за виразом обличчя людину з вищою освітою? Переміг тоді найтихіший учасник суперечки, молодий спеціаліст, який спокійно і впевнено зазначив: вища освіта – у стомлених очах людини: там досвід поколінь і книжок і приреченість від складання конспектів з наукового комунізму.
Тут доречно згадався старий анекдот про бабусю однокурсниці. На початку минулого століття ця бабуся здобула вищу освіту і зголосилася допомогти онуці-студентці у складанні конспектів чи то з діамату, чи з історії КП. За ніч заповнила дрібненько і дуже акуратно три загальних зошити. Зранку, не розгортаючи конспектів, онука побігла складати іспит, де і сталося несподіване викриття участі бабусі у цій справі: шокований викладач і не менш шокована студентка побачили, що конспекти написані давньослов’янською абеткою – з ятями та йорами…
Мова наразі не про вищу освіту, не про абетки та конспекти, а про книжки. Що люди зараз читають і навіщо.
Паперові чи електронні, історія чи детективи
Ще до війни, восени 2019 року українська компанія з маркетингових і соціологічних досліджень Research & Branding Group провела опитування читацьких вподобань українців. У проєкті взяли участь 1805 респондентів у віці від 18 років і старше. І ось які результати вийшли: регулярно читають книги лише 43% українців, так 57% населення зізналися, що майже не читають книг. Того ж року Київський міжнародний інститут соціології провів дослідження на тему «Деякі аспекти культурних практик і культурної інфраструктури України», у якому взяли участь 2026 учасників. У ньому показник населення, що взагалі не читали книг у 2018 році, становив 60%.
Більш сучасні дослідження виявляють, що частіше читає молодь, жінки та люди з вищою освітою.
Читачами частіше є жінки, аніж чоловіки (відповідно, 47% проти 38%); молодь від 18 до 30 років (51%), аніж особи передпенсійного та пенсійного віку (39%); люди, які мають вищу освіту, аніж ті, хто має середню або неповну середню освіту (відповідно, 56% проти 30%).
Найбільше книг за рік прочитують читачі вікової групи 60+. Так в середньому люди цього віку прочитали за рік 10,7 книги. Потім йде молодь віком 18-29 років — 9,8 книги. Найменше читають у віці 30-39 років — 7 книг за рік.
Територіально найбільше читають в Центрі України — в середньому 10,8 книги. На Півдні цей показник становить 9,7; на Сході — 8, а на Заході — 6,8.
Більшість українських читачів (74%) надають перевагу паперовим книжкам. Потім йдуть електронні книжки (21%) і лише інколи – аудіокниги (4%). Електронні книги частіше читають люди з вищою освітою, віком у діапазоні 18-29 та 30-39, а також мешканці Сходу України. Найменше електронних книг читають на Заході України, люди з середньою спеціальною освітою та особи віком понад 60 років.
Найбільш популярними літературними жанрами серед читачів України у 2019 році були детективи (41%), історичні твори (36%) і любовні романи (27%). Молодь частіше читала жанри фентезі (23%) і трилери (11%), у той час, як читачі віком 60+ частіше надавали перевагу історичним творам (46%) і військовим романам (15%).
Наразі, вірніше з початку війни, ситуація дещо змінилася: на першому місці з великим відривом виступає література з історії України.
Навіщо читають
За визнанням українських медіа аргументами на користь читання виступає антистресова складова, а також:
- Ефективний варіант для відпочинку мозку.
- Значний асортимент літератури на будь-який смак.
- Зручна нагода для розвитку уяви та фантазії.
- Корисний досвід від прочитаного.
Думка сучасних українських письменників
У соцмережах віднайшлися думки з цього приводу сучасних українських письменників.
Сергій Жадан: “Читання треба популяризувати агресивно. Мені видається, що в сьогоднішніх умовах, коли немає ніяких умов, немає структурного ринку та структурованого літературного процесу, найбільш актуальним є варіант, коли письменник бачить своїх читачів, коли він з ними зустрічається. Проблема з оцим паданням кількості читачів полягає в тому, що до величезної кількості читачів потенційних не доходить інформація про те, що книжки в Україні в принципі існують, що література в принципі видається, що є живі письменники, яких можна в принципі почитати”.
Юрій Макаров: “Я більш ніж переконаний, що більшість людей, які ставляться скептично до української сучасної літератури та живляться класикою чи non-fiction, насправді просто не брали в руки чогось вартісного через упередження. Якщо вони візьмуть якогось, не знаю, мого улюбленого Жадана та прочитають одну книжку, то вони після того захочуть прочитати ще одну, а потім – іще щось суміжне.Питання, проблема лише в першому кроці. Як зробити цей перший крок? Не знаю. Можливо, роздавати книжки безкоштовно”.
Анатолій Дністровий: “В умовах України популяризувати читання – це дуже сумна тема. Вона сумна з соціологічної точки зору, бо в нас більше популяризується випивання пива.
Люди не мають уявлення про якісну сучасну українську літературу. В них немає об’єктивно навігатора”.
Олег Шинкаренко: “Я думаю, що тут справа не в якості, а в здібності людини прислухатися до голосів інших людей. Література – це багато голосів. Я б сказав, читання – це жага бути постійно в компанії цікавих людей. Така необхідність присутня, вона є частиною досвіду частини інтелектуалів або інтелігентних людей. А в нас такі люди були послідовно винищені радянською владою. Ті, що залишилися, то до них була винищена повага. Вони штучно перетворилися на маргіналів. На Заході вони мають сильний авторитет. А в нас це навпаки. В нас авторитет мають зовсім не ті люди”.
Андрій Кокотюха: ” Неможливо нікого прихилити до читання. Як мінімум. Не треба викладати літературу в школі так, як вона викладається. Читання книги, перегляд фільму чи картини, взагалі споглядання інтелектуального продукту неможливо нав’язати насильно. Неможливо прихилити насильно чи заохотити. Мені Жадан розповідав історію. В барі, коли на нього показали пальцем і сказали, що це живий класик, бармен сказала, що останню книгу прочитала ще в третьому класі. Мені здається, що таких – меншість. Більшість людей останню свою книгу прочитали в першому класі.
Або «щось про кохання»
Невеличке, тому, можливо, й не зовсім коректне опитування серед знайомих на тему читання виявило несподівані речі: найактивніше люди читали…під час блекауту минулої зими: немає світла, тож вмикали ліхтарики, запалювали свічки й разом з дітьми або старими читали те, що відкладалося до цього на «вільну перспективу». Хапали книжку з полиці після поганих новин, під час тривог, збоїв інтернету. Яку книжку? Або стару, що заспокоювала з дитинства, або документальну, що вселяє віру і надію. Або «щось про кохання». Оце останнє зізнання істотно вибивається з офіційних соціологічних даних. Бо і старе, і мале, і під час тривоги, і у безтурботні хвилини хоче «щось про кохання». З цим усе й подолаємо.
