Авторка: Ірина Уварова.
..Років з двадцять тому одна зі шкіл міста запропонувала прочитати цикл лекцій з журналістики для старшокласників. Пропозиція виявилася цікавою, але ж педагогічна практика на нашому факультеті не передбачалася, і виникли певні сумніви: чи зможу. А за умов розвиненої уяви сумніви перетворилися у панічні картинки на тему педагогічного безсилля. Поділилася «картинками» із завучем школи. Геніальна, треба сказати, людина, вона терпляче вислухала приклади майбутнього відчаю: а якщо вони скажуть щось нецензурне… а якщо поцілять з рогатки мені до лоба…а якщо почнуть сваритись між собою… І вислухавши, сказала: по-перше, не розділяй людей на «ми» та «вони». А щоб тримати розумну дистанцію й розумну ж дисципліну, – просто будь собою – щирою і відвертою. Пам’ятай: маєш нести світло за будь-якого настрою. Взаємоповага – от вся тобі початкова педагогіка…
Вдячна за ці поради дотепер, бо бувають вони в пригоді не лише в класі, а у будь-яких обставинах, в усі часи – щасливі й нещасливі. Веду все це до того, що наразі виразно визначилася дуже цікава риса суспільства: ми завжди були схильні сперечатися (згадайте говірку про два українці – то три гетьмани), але й у підтримці одне одного можемо зробити багато. На тлі дискусій про нові українські свята, доцільність загалом щось святкувати під час війни, виникають дуже слушні поради (іноді – на всі смаки, тобто, що хочеш почути, те й почуєш) від фахівців, людей, які пережили або переживають душевні травми. Від тих же педагогів, зокрема.
Питання: як поводитись, як вижити, коли живеш в історичних подіях. Зрозуміло, складних і дуже важких подіях. Є відповідь міністерства освіти, оформлена як майже офіційна методичка: будьте активними, вчіться пробачати одне одного, слідкуйте за ЧИСТОТОЮ ВДОМА, читайте, змінюйте себе, а не оточення, не шукайте ідеалів…
Чистоту вдома сприймаю як загальну акуратність поведінки й у соцмережах, де наразі почали кволо сперечатися, що за свято 28 липня, і знову ж таки, чи доцільно щось святкувати?
День Української Державності, свято започатковане 31 травня 2022 року (вже під час війни), сенсом своїм має історичну справедливість щодо традицій державотворення та державності України з часів Хрещення київської Русі (саме 28 липня). Деякі політологи трактують це свято як вчасну протидію рашистській брехні про Україну. Ой, я б не принижувалася. Потрібне таке свято, і воно майже військове, бо цього дня покладають квіти до пам’ятників і пам’ятних знаків, місць поховань видатних діячів українського державотворення, борців за незалежність України, загиблих учасників Революції Гідності, учасників антитерористичної операції та учасників заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ на території України.
А от суперечки про святкування будь-чого під час війни, тобто сприймання чистоти вдома як душевного здоров’я потребують професійних порад. Як на мене, дуже слушними є рекомендації Лариси Засєкіної, докторки психологічних наук, професорки Волинського національного університету імені Лесі Українки, керівника Українського центру психотравми. «Природне подолання травматичного досвіду без виникнення проблем із психічним здоров’ям залежить від трьох факторів: глибини травми, соціальної підтримки та особистісних ресурсів людини. Глибину травми ми не можемо змінити, вона виникає об’єктивно, і не піддається нашому контролю. А от останні два фактори залежать від нас, і тому саме цим факторам слід приділити найбільшої уваги.
Соціальне оточення – це наша близька родина й громада. В Україні ми не звикли покладатися на підтримку спільноти, до якої належимо. Тоді як в інших країнах, у яких люди переживають тривалий травматичний стрес, спільнота (професійна, релігійна, спортивна, місцева) здійснює важливу психосоціальну підтримку, яка має значний зцілювальний ефект для людини після травматичної події. Важливими є ваші життєві цілі – великі та маленькі, які в жодному разі не можна відкладати на потім. Якщо ви планували покласти бруківку, робіть це зараз, не чекайте на завершення війни. Це ваше життя, яке триває кожен день, незалежно від того, що відбувається навколо. Життя не можна зупинити на час, доки триває війна, а потім продовжити знов. Природа цього не дозволить зробити. Ще одним способом сповнювати власні особистісні ресурси й підживлювати соціальні зв’язки є святкування свят. В українській традиції саме свята об’єднують людей, родину та спільноти. Тому дуже важливими є святкування цих свят, зустрічі з родиною, сімейні бесіди та така необхідна у ці часи тепла підтримка. Також важливим є плекання наших традицій та ритуалів».
Психотерапевт Сергій Простун радить у соцмережах: «Так, війна — не той період, коли свята можуть бути такими, як у мирний час. Але людині важливо себе підтримувати, щоб мати ресурс жити. Я думаю, що тут свята доречні”, — стверджує він. І додає: при цьому святкувати варто тихіше — з повагою до людей навколо».
Ну а щодо безпосереднього сенсу чистоти вдома: ані порошинки на підлозі, ані крихти на столі, все сяє і готове… До чого? Так традиційно до позитивного настрою (хоча б нормального, коли ніщо не бісить). Ідеальна чистота – це ще й очікування свята, готовність до змін. Любові до всього, що оточує. Можливість у масштабі домівки, а все ж таки нести світло.
