Авторка: Ірина Уварова.
Наше життя – це завжди так чи інакше гра на випередження, хоч не всі з нас отримають головний приз. Це як в анекдоті: людина перший раз у своєму житті прийшла на стадіон, подивитися на змагання легкоатлетів і запитує: – Чого вони так поспішають?, «Так адже той, хто першим перетне фінішну лінію, отримає золоту медаль!» – відповідає сусід. Тоді новачок дивується ще більше – «А навіщо тоді біжать всі інші?». Добре відомо, що значна частина людських внутрішніх моральних негараздів крутиться навколо заздрощів. Як би це не заперечував розум, у підсвідомості живе ото звичне «добре там, де нас немає».
І дуже хитре воно почуття – заздрість, полюбляє виростати з дрібниць до глобальних узагальнень. Знайшла у соцмережах досить цікаве посилання на заздрісні «дрібниці».
У лікарні, у двомісній палаті, лежали два важких хворих. У них були абсолютно однакові ліжка, абсолютно рівні умови… Різниця була лише в тому, що один з них міг бачити єдине в палаті вікно, а інший – ні, зате у нього поруч була кнопка виклику медсестри. Йшов час, змінювалися пори року … Той, що лежав біля вікна, розповідав сусідові про все, що там бачив: що на вулиці йде дощ, сипле сніг або світить сонце, що дерева то вкриті легким блискучим мереживом, то оповиті легкою весняною млою, то прибрані зеленним або прощальним жовто-червоним вбранням … Що по вулиці ходять люди, їздять машини … Що там ЖИТТЯ. І ось одного разу сталося так, що першому, тому, хто лежав біля вікна, вночі стало зле. Він попрохав сусіда викликати медсестру, але той чомусь цього не зробив. І хворий, що лежав біля вікна, помер. Наступного дня в палату привезли іншого хворого, і старожил попросив, якщо вже так вийшло, покласти його біля вікна. Його прохання виконали – і він побачив нарешті … Що вікно виходить на глуху сіру стіну, і крім неї нічого за ним не видно. Він мовчав якийсь час, а потім попросив свого нового сусіда: знаєш … якщо мені вночі стане зле … не викликай медсестру..
А хитре і складне відчуття заздрості тому, що…немає досить певної думки, чи варто з нею боротися, чи однозначно негативне це явище. Досить значна група експертів вважає за необхідне рішуче опрацьовувати власні заздрощі за допомогою купи методик і рекомендацій. Переважає одна – станьте розумнішими! Еге-ге…Але треба віддати належне, є низка слушних порад.
«Позбутися від заздрості допоможе зосередженість на своїх справах і досягненнях. Оскільки заздрість заснована на порівнянні, щоб викорінити її треба перестати думати про чужі успіхи й переваги, перестати себе порівнювати з іншими, перестати оцінювати оточення, а подумати про власну унікальність. Будьте розумнішими».
Ще одна метода: «Якщо ви помічаєте, що заздрите – ви розумна людина, а якщо намагаєтеся позбутися від заздрості – вас можна назвати мудрою людиною. Живіть, як можете, будьте собою, а іншим дозвольте бути ними. І тоді отримаєте вселенський спокій, який не купиш ні за які гроші!».
Окремий цикл рекомендацій – поради, як позбавитися від чужої заздрості. «Оскільки людина може «згоріти» у вогні не лише своєї, але й чужої заздрості, кожному з нас можуть згодитися прийоми захисту від заздрісних людей.
Як позбутися від заздрісників: не діліться своїми успіхами й досягненнями з потенційно заздрісними людьми, знайте, що прохання про допомогу або якусь пораду може значною мірою обеззброїти заздрісника. Можна спробувати увійти до заздрісника в довіру і як би, між іншим, повідати, що попри ваші видимі успіхи, ви теж маєте чимало серйозних проблем. Або не дуже серйозних: «З якою ж заздрістю дивляться на мене люди коли я купую гумки для грошей. Вони навіть не підозрюють, що цими гумками я кріплю до заварного чайника кришечку, щоб не злітала».
Стикаючись з відвертою заздрістю, не варто опускатися до грубого з’ясування відносин, цим справі не допоможеш, а тільки посилиш ситуацію. Краще просто дистанціюватися від заздрісника і не вступати з ним у контакт. А якщо це неможливо? Прикладом буде відомий анекдот про поширений офісний «аб’юз»: «У нашому офісі усі заздрять одне одному. Менеджери IT-шникам, що не треба працювати. IT-шники менеджерам, що не треба думати».
У заздрості багато граней і вона може бути й обмеженням, і мотивацією. Заздрість – боротися чи ні? Тож не менш значна група експертів має протилежну думку на тему заздрощів.
«Чого точно не можна робити, так це боротися із заздрістю. Заздрість – це частина вас. У боротьбі із собою ви програєте і це факт! У вашому житті має бути час та місце для самоаналізу. Аналізуйте свої думки, почуття, поведінку та помітивши перші ознаки заздрощів, розбирайтеся з причинами того, що відбувається. Знаходьте те, що стоїть за заздрістю зараз. Так, заздрість не найкраще почуття, проте прийнявши факт заздрості, ви маєте можливість знайти та усунути причину її виникнення, тим самим зробити прорив у особистому чи професійному розвитку. Використовуйте почуття заздрощів, як рушійну силу для руху вперед та: зрощування почуття власної гідності;здобуття цілісного сприйняття себе; фокусу уваги на собі та своїх реальних досягненнях; слідування своєму життєвому шляху; виходу на новий якісний рівень у всіх сферах життя».
Узагальнюючи рекомендації цієї групи психологів та педагогів, можна зробити такі висновки. Для роботи із заздрістю важливо: усвідомити та прийняти факт заздрощів; чесно зізнатися собі, кому і чому саме ви заздрите; подякувати собі за чесність та готовність працювати над собою, суб’єкту заздрощів – за можливість побачити свої зони розвитку.
Роботу над заздрістю можна вважати успішною, коли на місце заздрощів приходить почуття самодостатності, самоповаги та гордості за себе та свої реальні досягнення.
Є приклад і про «досягнення». Дівчина каже подрузі:
– А я як виходжу на вулицю – всі на мене звертають увагу. Знайомляться, залицяються. Я так подобаюся чоловікам! Сама собі заздрю … Очі б собі видряпала.
І от чомусь ніхто зі «спеціалістів у сфері почуттів» не висловив рекомендації чи поради використовувати у боротьбі (чи корисному використанню) заздрощів просто гумор. Приятелька (вже сильно бальзаківського віку) днями незадоволено переповіла розмову зі своєю однокласницею.
– Не бачилися майже 20 років. Я їй кажу: ой, мабуть, я дуже постаріла-змарніла, виглядаю страшезно, так? А вона у відповідь: та, я – ще гірше…
І недаремно у Павла Глазового, легендарного нашого гумориста, є чудовий вірш: «Кожен має, як то кажуть, розум свій і смак. У театрі стильна діва говорила так: — В цих артисток на естраді золоте життя — мають змогу показати всім свої плаття. Візьме в руку мікрофончик, плічками трясе, збоку, спереду і заду людям видно все. А я, може, на концерти в кращому ходжу, а де його — у антракті в фойє покажу? Хто там буде придивлятись у тому фойє? Там лиш дивляться, чи пиво у буфеті є…».
Може про всяк випадок варто стати розумнішими? За допомогою Глазового точно вийде.
