Автор: Сергій Гузь.
У попередній колонці мова йшла про необхідність підвищити мінімальну зарплату. Продовжуючи тему, додам більше фактичного обґрунтування, чому це потрібно зробити, докорінно змінивши сам підхід до обрахунку мінімальної зарплати.
Більшість з нас отримує свої «багатства» з зарплати. Саме вона є джерелом наших доходів, наступних витрат чи накопичень.
За даними Держстату середня зарплата у 2021 році склала 14014 гривень на місяць. Проте близьку до цього зарплату отримували лише 3,5 % штатних працівників (тобто тих українців, зарплати яких обліковані). Тоді як близько 59,3 % заробляли менше середньої зарплати, і лише 37,2 % – вище середньої. Причому лише у 15% зарплати були вищими 25 000 гривень на місяць.
Сам показник «середньої зарплати», це щось на рахунок «середньої температури по лікарні». Але якщо ми візьмемо дві крайні позиції, то побачимо, що менше «мінімалки» у 2021 році заробляли 13,4 % штатних працівників, тоді як «максимальну» зарплату – вище 25 000 гривень на місяць -15,1% від 7 млн штатних працівників.
Якщо ж ці відсотки перевести в абсолютні цифри, то вийде, що «нижні» 13 % працівників отримали за рік у вигляді зарплати менше ніж 73 млрд грн, тоді як «верхні» 15% – понад 315 млрд грн (ми навіть не можемо побачити наскільки більше, бо статистична інформація не показує верхній рівень зарплат, проте відомо, що в деяких державних корпораціях зарплати топменеджерів сягають сотень тисяч, а то й мільйонів гривень на місяць).
Для порівняння, загальний фонд оплати праці у 2021 році склав 1,2 трлн грн. Тож сьомій частині штатних працівників, що знаходяться «нагорі», дісталися більше чверті фонду оплати праці.
Низька зарплата призводить до того, що доходити родини опиняються нижче реального прожиткового мінімуму. Адже середні доходи родини в Україні на 60% складаються з зарплати, а ще майже 20% – пенсії, стипендії та соціальна допомога, які у багатьох свідомо нижче рівня «мінімалки».
Той же Держстат зафіксував, що середня чисельність української родини складає 2,58 особи, причому 2,1 – дорослі. Так от, якщо у родині обидва працюють за «мінімалку», то це означає, що на кожного з них приходиться лише 5300 грн (станом на 2021 рік, який взятий для аналізу). Це відповідає так званому фактичному прожитковому мінімуму, який того року розрахувало Міністерство соціальної політики України. Але насправді кожен третій українець – 30% родин – мали доходи навіть нижчі цього рівня. Ще близько 17 % приблизно на цьому рівні (від 5000 до 6000 грн на члена сім’ї).
Фактично, половина Українців того року жили на межі, або вже за межею бідності. Хоча багато хто з них працював. Лише 6% родин отримували доходи більш як 12 000 грн на члена сім’ї.
Ситуація була б взагалі катастрофічною, якби не безплатні медицина, освіта та інші соціальні пільги. Які, до речі, уряд або скорочує, або погрожує скоротити, як от гарантовану державою солідарну пенсійну систему.
Підвищення рівня мінімальної зарплати дозволить значній частині населення значно покращити свій рівень життя і стабілізувати соціально-економічне становище. Для цього потрібно повернутися до законодавчо встановленого обрахування мінімальної зарплати – не нижче прожиткового рівня. Причому не «номінального», який зараз встановлюється урядом, а реального. Наприклад, профспілки пропонують вже зараз встановити «мінімалку» і прожитковий мінімум вище 9000 грн на місяць, що відповідатиме нинішньому рівню цін.
До того ж якщо вже ми орієнтуємося на Європейський Союз, то там мінімальна зарплата встановлюється на рівні 50% від середньої. Проте і в цьому випадку вона має бути не нижче реального прожиткового мінімуму.
Сам прожитковий мінімум повинен включати усі фактичні витрати та реальні ціни для їх обрахунку. Тобто ті ціни, які в магазинах, а не в статистичних звітах. Щобільше, має бути змінений загальний принцип визначення «споживчого кошика». До нього мають включатися усі фактичні витрати на комунальні послуги, харчування, одяг, меблі, освіту, лікування, відпустки й навіть розваги. Так-так, в усіх цивілізованих країнах це частина «мінімуму», бо кожна людина має відпочивати та розважатися, аби зберігати свої продуктивні сили.
Що дасть докорінна зміна обрахування мінімальної зарплати?
По-перше, «мінімальний» рівень життя, який мають забезпечувати найнижчі зарплати, дозволить людям жити без звертання по соціальну допомогу. Тобто, якщо людина працює – вона повинна заробляти достатньо для свого повноцінного життя, виховання дітей і так далі. Це той рівень, який в обов’язковому порядку має забезпечувати ринок праці, а не продукувати злидні, як це відбувається сьогодні. А це дасть економію витрат бюджету на субсидії та соціальну допомогу, які виплачуються з податків реального сектору економіки.
По-друге, підвищення «мінімалки» дозволить суттєво збільшити внутрішній споживчий ринок. На ньому з’явиться більше покупців якісних товарів. Це дасть можливість виробникам більше випускати товарів українського виробництва. Що своєю чергою створить нові робочі місця. Таким чином, ми створимо внутрішні чинники для зростання нашої економіки незалежно від того, буде приплив інвестицій ззовні чи ні.
По-третє, збільшення «мінімалки» автоматично призведе до збільшення податків та відрахувань соціального та пенсійного страхування. Це у свою чергу дозволить підняти до належного рівня ті ж самі пенсії, що знову таки пожвавить внутрішній споживчий ринок.
Так, вас будуть лякати тим, що підвищення зарплат призведе до інфляції та знецінення накопичень. Але подивіться навколо – навіть без підвищення зарплат ми постійно маємо величезні стрибки інфляції, які знецінюють зарплати. Тому що природа цих інфляційних стрибків в емісії грошей, які часто ідуть зовсім не на зарплати, а на підтримку олігархічних бізнесів.
Про те, де взяти гроші на підвищення зарплат, як інфляція впливає на доходи та розподіл національного багатства ми поговоримо у наступній колонці.
