Авторка: Ірина Уварова.
Безперечно, у дружніх колах кожного з нас є особливі люди. Окраса та розрада будь-якої компанії, вони щоразу дають приводи для приємного здивування; без спеціальних зусиль формують теми обговорення цікавих для себе (і оточення) речей, живуть завжди на позитиві. А ще…Як правило, вони старші за віком і відрізняються неабиякою емоційною зрілістю.
У моєму дружньому колі, на щастя, є старша подруга (набагато старша, але вікову різницю підкреслює лише з гумором), іноді видається легковажною, але після кожної розмови, навіть короткої телефонної: «як ти?», примушує замислюватися над вічнозеленим питанням: а що ж таке зрілість? (Не плутати зі старістю, але, вибачте, я іноді все-таки плутатиму).
…Починаючи зі свого 40-річного ювілею, у будь-яких компаніях, де гості іноді були на покоління молодшими, подруга любила «керувати традиціями»: «нехай перший тост проголосить найстарша жінка!». І жодних образ, бо найстаршою була саме вона, виглядаючи все своє зріле життя максимум на 30. Колись зателефонувала, щоб трагічним голосом сповістити: «ти чула, померла сестра Тереза?». Проковтнувши скорботну складову, я спробувала виправити помилку старшої подруги з умисним сарказмом: «ну, кому сестра, а кому – мати Тереза…». У відповідь – гідне та спокійне визнання помилки, посмішка, з якою вона іде по життю. Мабуть, це і є зрілість.
Наразі інтернет надає мільйони порад, як досягти зрілості, які ознаки її визначають. Але більшість з них видається чомусь штучними, витягнутими з певного наукового контексту без виваженого розбору. Але такий розбір, мабуть, є зараз необхідним, бо війна робить зрілими навіть дітей. Прикладом тут слугує епізод із соцмереж про поведінку 5-річної дівчинки, яка чекала маму біля магазину, коли почалася повітряна тривога. Дитина зайшлася плачем, і коли матуся стала турботливо розпитувати про причини розпачу (дома тривогу дівчинка сприймала спокійно), то почула у відповідь просто страшне визнання: «розумієш, мамо, я боялася померти без тебе…». Але ж повернемося до рекомендованих Гуглом ознак зрілості.
По-перше, визнається важливим проявом те, що ви більше слухаєте ніж говорите. З одного боку це твердження не підлягає сумніву, з іншого: де ви бачили людину, що після своїх 40-ка не надавала б нескінченних порад. Іноді – слушних. Іноді – тих, що надихають у біді та ще й з гумором, у зовсім неприйнятній, здавалося б, ситуації. Згадується випадкова розмова з сільською жіночкою в очікуванні рейсу на автовокзалі. Щиро жаліючись на агресивного чоловіка, який постійно розпускав руки, вона озвучила несподіваний власний метод боротьби з ним: «а я кажу йому (показуючи то на плече, то на лоба, то на спину) – осюди ще не вдарив, осюди забув поцілити й отут нема синця. Він починає сміятися і дає мені спокій». Однозначно зрілість. Та ще й право на слушні поради у диких ситуаціях. Зрілість – це стан, коли людина усвідомлює, що відбувається навколо неї, розуміє основні причини, які стоять за подіями, не надто радіє і не дуже засмучується результатами. Таким чином, людина знаходиться на такій позиції, що дозволяє не піддаватися тиску і залишатися незворушним навколо ситуацій, які відбуваються навколо.
Ще одна ознака зрілості – вміння бути вдячними. Ви навчилися бути вдячним за те, що з вами сталося, і те, чого вам вдалося уникнути. Відповідальність. Ви відповідаєте за слова і дії, не обіцяєте нездійсненного, не перекладаєте рішення на інших. Зріла особистість усвідомлює, що якість її життя – це повністю її відповідальність. Немає максимальної форми відповідальності, зате є вміння розділяти її з кимось.
Нарешті, гумор. Вміння пожартувати над собою і напругу знімає, і допомагає максимально здорово реагувати на навколишні ситуації. До речі, гумор є показником ментального здоров’я.
Ознакою зрілості є і вміння економити більше, ніж витрачати. Ще замолоду була у мене приятелька, яка, прямуючи до супермаркету за кефіром, примудрялася і придбати там лише кефір. Решта людей піддається дурним принадам маркетів і виходить з магазину з великими клунками супутніх непотрібних товарів, забувши про кефір.
Ще одне: ви стали менше сперечатись. На мій погляд, тут справа не у зрілості, а у здоровому глузді. Якщо ти порядна людина і впевнена у точності свого знання з предмета суперечки, то дискутувати безглуздо; якщо не впевнена – знайди джерела правоти.
Не Гугл, а досить авторитетний знайомий, мабуть, найперший за авторитетністю та зрілістю суджень в моїй референтній групі, назвав ознакою зрілості вміння відрізняти наслідки від причин. Як на мене, це твердження є ще й визначенням розуму. З цього приводу наведу несподіваний приклад з неписаного статуту альпіністів. Долаючи гірське ребро, треба рухатися у зв’язці на двох, щоб на випадок падіння одного, інший альпініст у ту ж мить стрибнув у прірву з протилежного боку. Саме це і лише це врятує життя обом. Але ж скрізь зустрічаються люди певної категорії (не лише в альпінізмі), які не стрибнуть, а, тягнучись за тобою у прірву, будуть продовжувати кричати: «я ж тебе попереджав, я ж давав слушну пораду…». Тут теж згодилася б маса прикладів з воєнного досвіду мирних людей та наших захисників, і узагальнюючи їх, напевно, можна стверджувати, що у скрутні часи стирається грань між тими, хто допомагає, і тими, хто отримує допомогу. Обидві справи потребують зрілості, спокійної гідності, незалежності, емоційної свободи від відчуття приниженості.
… «На вашому обличчі постійно має сяяти посмішка», – ще одна з порад інтернету на шляху до зрілості. Чесне слово, не знаю, як це сприймати. Наведу приклад з досить несподіваного джерела. Нещодавно оприлюднили щоденники М.Жванецького, так от у 1966 році він тричі написав: «не хочу бути старим!». А у 2009 році: «о Господи, прости мене: я б не сів за кермо автівки, я б сина не побачив, не посадив за стіл 100 гостей, не пізнав комп’ютера, не прочитав би Оруелла, Ніцше, Пруста. Себе б не прочитав…». Розумію останній приклад – і про старість, і про зрілість. Але ж і тут стираються грані: скільки навколо старих дітей і сильно придуркуватих 40-літніх, що влаштовують феєрверки під час тривог.
Так навіщо нам сьогодні роздуми про зрілість? Можливо для того, щоб докорінно зрозуміти стару фразу: «Допоки ми злостимося на життя, воно минає». Автор цієї фрази письменниця Лідія Либединська висловила свого часу дуже слушну пораду: «запам’ятайте три НІ: не боятися, не заздрити, не ревнувати». А коли їй повідомили про крадіжку на дачі, спокійно зазначила: «це дуже своєчасно, бо я ключі від дачі загубила». Мирне життя колись настане. Воно буде не таким, як було, бо ми заново навчатимемося жити зі смаком, загалом – жити. І вже точно станемо зрілими. Не за віком. Не за порадами Гуглу, за власним досвідом на цій війні.
