Олександра Грищук навчає українських дітей у школі міста Гротехаст (північ Нідерландів), працює онлайн зі своїми четвертокласниками Херсонської школи №28 і паралельно вивчає нідерландську мову. Студентка ХДУ вирішила навчатись за програмою подвійного диплома — закінчила український і польський бакалаврат. У грудні 2021 року вона отримала диплом магістра, вже працювала класним керівником.
У перші дні війни Олександра намагалась працювати – провела онлайн-уроки, забрала зі школи необхідні речі. ЇЇ родина вирішила переїхати з Херсона в батьківський приватний будинок в Олешках. За Антонівський міст йшли жорстокі бої. Його контролювали російські військові. Втім, родина вирішила йти пішки на лівий берег.
“Все ж таки з мамою вирішили ризикнути, і після роботи, прихопивши свого собаку, рушили в Олешки. Російські військові попередили, що стрілятимуть, і міст був майже порожній. Попереду нас за пів кілометра йшли дві жінки, а за нами також пішов якийсь чоловік. Так от його застрелили. Я чула постріли, чула реакцію інших людей, але боялася обернутися та побачити це. Ми бачили розстріляні машини, весь цей жах. Тільки ми перейшли міст, як на ньому знову почався бій — наші намагалися відбити його у ворога”, — пригадує Олександра.
Ще до середини квітня Олександра вчила херсонських дітей онлайн.
“Обрали час для занять із дванадцятої години, бо зранку всім батькам доводилося бігати по хліб, стояти в чергах за продуктами. Навчання майже ніхто не кинув. Дехто періодично попереджав, що з тиждень не будуть учитися — бо люди виїздили, шукали прихисток у інших містах, облаштовувалися на новому місці. Із 32 учнів на уроках 25 були щодня мінімум”, — розповіла дівчина.
Разом з сестрою і матусею переїхали знов до Херсона, але тут зрозуміли, що потрібно виїжджати з окупації. Довго не могли знайти перевізника, і врешті виїхали на Миколаїв через Баштанку. Довелось їхати стоячи в автобусі, але дістались до Хмельниччини. Потім був польський Перемишль, а далі вже на північ Нідерландів. У переїздах Олександра не полишала свою роботу.
“Поки чекали, я не могла проводити уроки в повному обсязі — лише надсилала завдання для виконання та перевіряла отримані від учнів роботи. Цей тиждень якраз був останнім у навчальному році, бо навчальний рік вирішили закінчити достроково — 30 квітня. Діти пішли на канікули. І щойно приїхала на нове місце тимчасового проживання та розклала речі, підбила документацію, заповнила та розіслала батькам табелі. І після цього зрозуміла, що є час трохи видихнути та відпочити”, — сказала вчителька.
Зараз родина живе в селі Незайл і Олександра працює у школі у Гротехасті асистентом вчителя. Вона володіє англійською, спрацював і подвійний диплом, який отримала в ХДУ. Втім, доводиться вчити нідерландську. Продовжує вести своїх херсонських четвертокласників і навчати українських дітей, які зараз живуть на півночі Нідерландів.
“У Нідерландах я працюю з українськими дітьми, яких привозять до нашої школи з селищ у радіусі 20 кілометрів. У нашій школі є три виключно українські класи. Для кожного класу я повинна скласти окрему програму. До жовтня викладала українську мову, читання та математику”, — сказала Олександра Грищук.
За словами вчительки, українським дітям, які перебувають за кордоном, доводиться відвідувати місцеві школи, а увечері займатись за українською програмою, щоб не втрачати навчальний рік.
“Дві школи, звісно, важкувато, але всі стараються, виконують завдання. В учнів, які лишились в Україні, зараз часті перебої зі світлом. Але шукаємо можливості для зв’язку, для підключення на перерві навіть, спілкуємося через месенджери. Звісно, це вимагає багато часу і зусиль, але мені дуже подобається, що діти дійсно стараються”, — додала вона.
Олександра планує повернутись до Херсона. Там рідні стіни, улюблена робота й учні, з яким підтримує зв’язок дистанційно. А поки працює у двох школах, вчить мову і всюди відчуває підтримку жителів країни, яка дала прихисток у важкі часи.
“Нідерландці підтримують Україну. Цікавляться, що там відбувається, розпитують про новини та хочуть знати більше. Коли на Різдво в Херсоні росіяни влаштували стрілянину і загинули багато людей, кожен із нідерландців, кого я бачила в той день, висловлював співчуття та розпитував, пропонував допомогу. Я не зустріла ще жодного нідерландця, який не був би за Україну. Всі вірять у нашу перемогу”, — сказала Олександра.
Джерело
