Таким чином вона хоче допомогти іншим родинам, які змушені були тікати від війни.
Тетяна Запорожченко зустріла 24 лютого у себе вдома, у Покровську. Її розбудив ранковий телефонний дзвінок від внука – він у той час перебував у Харкові, де вже почалися обстріли. А за декілька днів вибухи лунали і на вулиці, де жила пані Тетяна.
Це було 3 березня. Впали 3 ракети – перед нами і за нами. А далі були ще прильоти, — згадує жінка.
Тож за певний час вона, її невістка та внук-першокурсник, який на той час дістався з Харкова до Покровська, змушені були залишити все і рятуватися.
Ми сіли в евакуаційний потяг, який прямував до Львова. Їхали, по суті, в нікуди, бо родичів там не мали, — розповідає пані Тетяна. – Декілька днів прожили в Львові, але з житлом там виявилося складно і дорого. Потім сконтактували з волонтерами, які порадили житло в місті Дубно. Так ми опинилися на Рівненщині.
Спочатку жінка нічого робити не могла, лише плакала і думала, що лишилася ні з чим. А потім власниця квартири розповіла, що у приміщенні школи, яка знаходиться неподалік, плетуть маскувальні сітки, і порадила піти.
Я вирішила спробувати. Пішла разом із сусідкою, теж переселенкою, вона приїхала трохи раніше з Гостомеля. Так, із квітня я почала плести сітки, маскувальні костюми-«кікімори». І тоді в голові почало все ставати на свої місця. Я також ходила і до психологів, які теж допомогли. Разом із тим, було дуже важливо відчути, що можу приносити користь, — ділиться пані Тетяна.
Вона спілкується і з іншими вимушеними переселенцями, які зараз мешкають у місті Дубно. Так, познайомилася з родиною з Херсонської області, яка ще понад 20 років тому створила дитячий будинок сімейного типу.
Вони, маючи власних трьох, взяли в родину ще семеро дітей. Приїхали сюди, як і ми, тікаючи від війни. І ось багатодітна мама Ірина розповіла, що для них зараз був би дуже потрібен мобільний телефон. Адже у сім’ї — діти від 10 до 16 років, а навчання ж дистанційне. Тож вона вже й вчителів попередила, що діти не завжди мають технічну можливість відвідувати такі уроки, — розповідає Тетяна Запорожченко. – А я якраз натрапила на оголошення від організації «Goodacity». Вони проводили конкурс до Всеукраїнського дня добрих справ. Потрібно було заповнити заявку і розповісти, яку саме благодійну мету, хотілося б втілити. Я вирішила спробувати.
В результаті жінка виграла міні-грант, щоб купити мобільний телефон багатодітній сім’ї. Вона отримала благодійні кошти, доклала свої, долучилася і мама дітей. Тож разом вони вибрали і купили телефон.
А ще пані Тетяна – в ініціативній групі переселенців Дубенщини. Там вони також шукають способи, як допомагати один одному.
Маємо підготуватися до різних обставин. Так, якщо все-таки буде блекаут і ми залишимося без світла на кілька днів, то вже розробили план дій. Так, переселенці, які мають у помешканнях газові плитки, готові приймати тих, у кого встановлені електричні, щоб усі мали можливість приготувати їсти. Ми вже обговорили, хто до кого і коли буде приходити, — пояснює жінка. – А взагалі хочеться робити щось корисне, щоб наближати перемогу і щоб мати можливість повернутися додому.
За інформацією Рівненської ОВА.
