Славна родина Бердників нині мешкає у Великій Висці на Кіровоградщині. Всі чоловіки захищають країну. Микола Петрович і його син Віктор воювали в АТО. Нині на передовій перебувають зять та онук. На жаль, із Віктором Бердником рідні нещодавно попрощалися. Тяжке поранення вкоротило життя мужнього українця. Його не стало в 43 роки.
Син і тато рвалися на передову
Микола Петрович із сумом і водночас гордістю розповідає про життєвий шлях Віктора. Він був професійним військовим. Служив у ЗСУ, а з 2005-го – у 3-му полку спецпризначення ім. Святослава Хороброго. З березня 2014-го опинився в найгарячіших точках Донеччини.
– На Савур-могилі сталося непоправне. Син отримав бойове важке вогнепальне проникаюче наскрізне діаметральне черепно-мозкове поранення із вхідним отвором лівої виличної ділянки, вихідним в правій лобній ділянці. Забій здавлення головного мозку ІІІ ст., гематома лівої виличної ділянки, кісткові уламки лівої виличної ділянки. Весь екіпаж перебував у середині БМП. Вітя, як кулеметник, – зверху. Хлопці потрапили у засідку і їх обстріляли. Одна куля зачепила руку, інша ввійшла у ліву скроню і вийшла в правій лобній частині голови. Він звалився на землю, але продовжував стріляти, допоки не закінчилися патрони. За цей час у нього поцілили ще два уламки в спину.
Побратими затягнули Вітю всередину, вважаючи за двохсотого. Поранення в тому бою отримав також підполковник С.О. Сєнчев: він тримався мужньо, перебував на ногах і постійно віддавав розпорядження.
Коли гелікоптером його і Віктора доправили у Дніпро, командир по дорозі помер. Спочатку Віктора завезли у шпиталь, але там перенаправили у лікарню ім. Мечнікова. У лікарні хотіли везти до моргу, але намацали пульс. Тому почали робити операцію, яка тривала до 3-ї години ночі. Видатний нейрохірург Андрій Сірко зробив неможливе – поранений вижив.
Два тижні Віктор провів у реанімації в лікарні ім. Мечнікова, потім ще 2 тижні – у звичайній палаті. Далі були шпиталі – Одеса, Вінниця, Київ, Харків, Кропивницький. МСЕК спочатку надала йому 1-у групу інвалідності, а за рік її замінили на 2-у. В. Бердника хотіли комісувати, але він навідріз відмовився й повернувся у свою частину. Весь час рвався зі свого 3-го полку на передову, але його залишали в тилу як інструктора.
Тим часом тато мужнього героя теж не міг всидіти на місці:
– 2014 року я пішов у військкомат, щоб стати до лав ЗСУ. Але мене не взяли через вік. Тоді була встановлена верхня межа у 55 років, а мені було вже 58 років. Згодом дозволили призивати до 60-річного віку. 4 лютого мене мобілізували, а 7 лютого я відзначив 59-річчя. Ми перебували у військовій частині у Львові, то мене перед строєм привітали з днем народження. І після цього нас відразу передислокували на Миколаївщину. Місяць тривали навчання у 79-й бригаді. У березні отримав призначення в 53-ю бригаду, яка формувалася на Рівненському полігоні для виходу на Схід.
Сину якраз мали ставити титанову пластину, оскільки лобні кості були видалені. Тому я написав рапорт, щоб дозволили супроводжувати Віктора у Дніпро. Мене відпустили. Після відпустки повернувся в частину.
У бригаді Микола Бердник був заступником командира зенітно-ракетної батареї. Повернувся додому у березні 2016-го, провівши в лавах ЗСУ 1 рік і 1 місяць. Сам без жодної подряпинки, а от побратимів довелося ховати, на жаль.
Славна династія воїнів
Демобілізувавшись, Микола Петрович знову приступив до роботи у Великовисківській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. Чоловік викладає предмет «Захист України». А ще веде гурток зі спортивного туризму, де не лише дає вихованцям корисні фізичні навички, але й виховує справжніх патріотів.
Коли я зателефонувала чоловіку, щоб поспілкуватися, він перебував у таборі «Козацька фортеця» на Черкащині. Раніше працював тут під час літніх канікул. Нині ж привіз сина знайомої. Заразом надав консультацію з натягування мотузок для подолання річкових переправ. Ще й узявся підправити обладнання.
Наша розмова знову повернулася до найболючішої теми. Микола Петрович продовжив розповідати про сина:
– Віті поставили титанову пластину, з якою він прожив 9 років поспіль. Волонтери подарували Віктору квартиру в Кропивницькому. Зазвичай таке робиться для родин загиблих героїв, але він був тяжко поранений, тому й допомогли. На жаль, мешкав у ній з дружиною і донькою не довго. У 2016-му році невістка вирішила розлучитися з сином, сказавши: «Це не той Вітя, за якого я виходила заміж». Я намагався вмовити: «Таню, у нього ж поранення в голову. Треба потерпіти». Але вона настояла на своєму. Після розлучення ми з дружиною постійно були поряд із ним, а після звільнення з ЗСУ син постійно проживав у Великій Висці.
13 червня 2022 року Віктор Бердник відійшов у засвіти. Поранення підірвало здоров’я чоловіка і його не стало. Зараз у квартирі героя в обласному центрі поселилися родичі дружини Миколи Петровича Тетяни Миколаївни. Родина з с. Козацького, що на Херсонщині, з 25 лютого 2022-го до 15 травня 2023-го року тулилася по підвалах, залишилася без житла в рідному селі – його розбомбили росіяни.
– У нас є ще дві доньки. Найменша проживає та працює в столиці і займається волонтерством. Середня, а тепер уже старша, деякий час перебувала в Польщі разом із донькою. Переганяє автівки для ЗСУ в Україну. Онук захищає нашу країну з 2021-го року. З Польщі донька повернулася додому.
– Раз повернулася, значить, загроза минула?
– Ніколи не сумнівався у нашій перемозі. Звісно, росіяни давлять своєю масою, не шкодуючи власних солдатів. Легко не буде, але правда на нашому боці, і ми обов’язково переможемо!
Анета Цегельник
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту «Хаб підтримки регіональних медіа».
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
