За словами пана Віктора, представник ФСБ вів розмову стримано, але з притаманним психологічним тиском.
“Говорив так, акуратно: “Вижу, у вас флаг висит. Может снимите и просто в ящик стола покладете. Я кажу: “Так, а він мені не заважає, хай висить”. Розмова велась тонко, прямих схилянь наче немає, але підтекст зрозумілий. Розповідали, що Фаустов з Чаплинки вже працює з ними і дає мені хорошу характеристику, як гарному господарнику, хоча сам Фаустов мені нічого такого не казав. Що Фоміна з Каланчаку “всех своих бросила и удрала”. Тобто, озвучувалась викривлена реальність, хотіли надуманими фактами вмовити “уверовать в Росію”. Відповідь від мене була одна – я приймав присягу Україні, мінять нічого не буду й буду надалі виконувати свої функціональні обов’язки: забезпечувати діяльність громади, підтримувати людей”, – продовжує свою розповідь Віктор Дебелий.
Та розмова не привела росіян до бажаного результату, втім, вони продовжили йти своїм поступовим шляхом захоплення громади. Повідомили, що будуть допомагати гуманітаркою. На той момент готувалась активна пропагандистська кампанія по всій Херсонщині. Іванівський голова цю пропозицію росіян відхилив. Сказав, “ми не голодні”, тому фури в селище не приїхали і зняти цінні кадри росіянам не вдалося. Час ішов, і ситуація з перебуванням представників української влади в громаді ставала все більш напруженою.
“На 9 травня вони захотіли зняти ще один ролик. Сказали, що маю бути в кадрі. Тактика у них така – не озвучуєш відверто, ми покажемо все так, наче ти й так вже з нами. Я звʼязався з Юрієм Соболевським (перший заступник голови-керівник виконавчого апарату Херсонської обласної ради, – МОСТ), дякую йому, що жодного разу не проігнорував мій дзвінок, я спитав у нього, як діяти далі. Отримав відповідь “Не дай Бог, уходь. Зʼявишся в кадрі – сприйматиметься, як зрада. Відмовишся – тебе або застрелять, або заберуть”. Тож, на момент, коли вони видали свої кадри “свята”, мене вже не було в громаді. Звісно, від участі у шоу я відмовився. Росіяни хотіли забрати мене з селищної ради, пригнали 10 бронетранспортерів з автозаком. Я на той момент в чому був, в тому і залишив будівлю, виходячи іншими шляхами. Далі, знаючи місцевість, на Мелітополь і потім через Василівку у Запоріжжя. З того часу, працюємо вже на підконтрольній”, – говорить Віктор Дебелий.
Апарат Іванівської селищної ради виїхав також. За словами Віктора Дебелого, вчителі, директори шкіл та будинків культури працювати на росіян відмовились.
Мережа закладів загальної середньої освіти Іванівської селищної ради налічує 10 установ. До травня 2023 року жоден заклад освіти не розпочав роботу, керівники закладів, педагоги на співпрацю з окупаційною владою не пішли. Окупаційною владою вчинявся тиск та примусові заходи до педагогів громади, тому як наслідок, 3 заклади загальної середньої освіти примусово перейшли на роботу за російськими стандартами.
“На сьогодні більша частина дітей залишилась в окупації. У нас було понад 2000 діток в громаді. Це від нуля, новонароджені, і до випускного, до 18 років. Виїхало всього там близько 200 дітей. Спочатку, жодного закладу загальної, середньої і дошкільної освіти в громаді окупантам відкрити не вдалося. Вже всюди по захоплених громадах почали працювати садочки чи школи, а у нас – ні. Причина – лише 2 вчителі зі 151 погодились на співпрацю. Росіяни залякували, збирали їх під стінку. Що вони тільки не робили, але ніхто не погоджувався йти працювати за російською програмою. Зараз у громаді за російськими програмами працює три заклади загальної середньої освіти: в Іванівці, Любимівці та Новодмитрівці Другій. Новодмитрівка Друга – це село, де проживають багато представників російської діаспори. Деякі з них, можна сказати, все життя чекали та плекали Росію. Там була російська школа завжди. Найбільшу кількість голосів виборців партія ОПЗЖ набирала саме в цьому селі. Проте, варто зазначити, що головні лідери цього населеного пункту не скорилися окупантам та проросійським настроям односельців і залишилися вірними Україні, виїхавши на підконтрольну територію», – розповідає Віктор Дебелий.
Він підтвердив, що через брак кадрів до навчального процесу залучають представників окупаційної адміністрації. Дітей змушують вступати до партіотичних клубів, Юнармії.
“Їх психіка заламана: спочатку їх навчали одному, а зараз зовсім іншому. Ми мали випадки, коли діти, які перебувають в окупації і долучалися до навчання в українській школі онлайн – “зривали” уроки, вимахуючи російським прапором і щось викрикуючи зі словами “Росія””, – каже Віктор Дебелий.
Окупанти докладають великих зусиль до роботи з дітьми. Військово-патріотичне виховання – пріоритет. Дітей возять до Москви та інших регіонів Росії з метою ознайомлення з новою “країною”.
Медична галузь Іванівської селищної територіальної громади до початку повномасштабного вторгнення була представлена комунальним закладом “Іванівська селищна лікарня” на 52 ліжка та комунальним некомерційним підприємством “Іванівський центр первинної медико-санітарної допомоги”.
Більшість лікарського складу і медичного персоналу виїхали на підконтрольну Україні територію.
“По лікарях зрозуміло, що навіть та незначна частина, яка залишилася і приймає людей, не підпадають під Закон про колабораціонізм, бо вони і надалі продовжують лікувати жителів громади. Натомість директорка Іванівської лікарні Наталія Братищенко пішла на співпрацю з ворогом від перших днів і, відповідно, понесе за це відповідальність. Вона «об’єднала» в одну установу і лікарню, і КНП «Іванівський центр первинної медико-санітарної допомоги», і сільські ФАПи, і бригади екстреної медичної допомоги. Це була її мрія – мати владу в одних руках. Повернутися в часи, коли був Союз і всім заправляла одна людина. Ця особа працює в лікарні від початку її побудови у 80-х роках минулого століття. Вона терапевт, а її чоловік – лікар-хірург. Обоє були ідейними представниками комуністичної партії. Дуже раділи Росії. Під час окупації особисто їздила в Херсон до Сальдо і просила його сприяти обʼєднанню двох медичних закладів і зосередженню всіх повноважень на собі. Що і отримала. Людей вона тероризує і погрожує, в разі чого, відправити “на підвал””, – говорить Віктор Дебелий.
