Автор: Сергій Гузь.
Пам’ятаєте, як п’ять років тому, ще за попереднього президента, в Україні на найвищих рівнях обговорювали ідею будівництва «гіперлупу» – транспортної мережі гігантських трубопроводів, всередині яких зі швидкістю понад 1000 км/годину літали б капсули з пасажирами чи вантажами. Цю фантастичну ідею включили навіть у стратегію розвитку транспорту України, а ми з вами мали б шанси стати ледь не першими пасажирами «гіперлупу», бо тестовий майданчик планували збудувати у Дніпрі. До речі, ідею «гіперлупів» поцупили в Ілона Маска, який справді розробляв подібний проєкт.
Отак і з законопроєктом про застосування англійської мови в Україні: ідея наче гарна, і в багатьох країнах англійська поширена, практично як рідні мови. Тож, формально, ніхто б і не проти повчити англійську, якщо ще й держава безплатні курси зробить. Проте проблема цього законопроєкту така ж, як і у проєкту національного «гіперлупу» – популізм переміг прагматизм.
Популізм законопроєкту про застосування англійської такий же масштабний, як і «гіперлуп». Англійською хочуть не тільки охопити усі сфери освіти, чиновників чи прокурорів, але й навіть примусити знати англійську працівників «швидкої», поліції, рятувальників та інших екстрених служб.
Проте законопроєкт жодним чином не враховує, де і за яких умов усі ці люди мають вивчати англійську: у робочі часи, а значить коштом держави, чи у свій вільний від роботи час, який би вони мали витратити на родину та особисті справи. І це ж займе не день чи два, а кілька років, які підуть на вивчення англійської поза основною роботою.
Щобільше, Конфедерація вільних профспілок України відразу звернула увагу, що влада досі не виконала своїх попередніх обіцянок – підняти зарплати для цих працівників, а вже готова покласти на них новий обов’язок – вчити англійську.
Легше чиновникам, які мають статус держслужбовців, їм за знання англійської обіцяють доплачувати 10% до посадового окладу. Та як звертають увагу правники: жоден посадовець чи держслужбовець не зобов’язаний знати іншої мови, окрім державної, тобто – української. Знання певних іноземних мов може застосовуватися лише у виключних випадках, наприклад, коли мова йде про викладання іноземної мови. Але ж навіть тут річ не в обов’язковому знанні англійської, а тієї іноземної мови, яка має викладатися.
Справжній скандал зчинився у сфері кіновиробництва. Бо законопроєкт передбачає скасовування дублювання фільмів українською для показів у кінотеатрах (з 2027 року повна відміна дублювання). Фахівці індустрії в один голос заявили, що ця норма призведе до втрати дублювання фільмів і на телебаченні, бо економічно утримувати студії дубляжу стане невигідно, а люди просто почнуть дивитися кінофільми на піратських вебсайтах з російським дублюванням.
Тож виходить, хоча політична мета законопроєкту – витіснити з вжитку російську мову шляхом широкого впровадження англійської – може бути й не досягнута, а навіть, навпаки, повернути глядачів до російського дубляжу. Хоча особисто мені вже давно подобається те, як українські актори озвучують своїх кіно- чи мультперсонажів.
До речі, про популізм та імперіалізм. Російську намагаються витіснити з вжитку не тільки тому, що нею говорить наш ворог сьогодні, а й під приводом того, що російська мова – то мова російського імперіалізму, силою нав’язана українцям. Та автори законопроєкту, мабуть, забули, що англійська популярна в усьому світі не через її особливості чи легкість вивчення. Просто ще у середині минулого століття Великобританія була найбільшою імперією світу. Саме тому в США, Канаді, Австралії та багатьох інших країнах панує англійська – бо усі вони колишні колонії Англії. Просто ми ніколи не були колонією ЇЇ Величності, тож і не маємо таких асоціацій з цією мовою, як, наприклад, мешканці Індії, Пакистану, Афганістану чи інших колоній корони, які боролися за свою незалежність. Тож англійська мова насправді не менш імперська, ніж російська. І лише завдяки тому, що колишні колонії Англії стали могутніми сучасними демократичними державами – англійська набула не тільки міжнародного, але і модерного статусу. І сьогодні справді є багато стимулів володіти англійською мовою: кар’єрних, освітніх, культурних і навіть розважальних.
Проте прагматичний підхід з інтересів держави та суспільства – стрімке розширення наших міжнародних контактів і перспективи якщо не членства, то ще більш тісного партнерства з країнами ЄС та НАТО – вимагає більш активного вивчення іноземних мов. Але різних, а не тільки англійської.
Зараз від 5 до 8 мільйонів українців виїхали в країни ЄС, де вчать мови країн перебування. Для прикладу, тільки в Німеччину виїхали майже мільйон українців. Сотні тисяч з них тепер вчать німецьку в закладах освіти чи на курсах, аби отримати роботу.
Ще більше виїхало до Польщі. А з врахуванням довоєнної міграції, кількість українців в цій країні може бути більшою за 3 мільйони. І майже всі вони опановують польську мову. Мову країни, яка є нашим сусідом і великим економічним та політичним партнером, країни, з якою ми маємо велику історичну спадщину.
Сотні тисяч поїхали до Італії та Іспанії, Португалії, Чехії та в інші країни. І теж вчать там місцеві мови.
Та виявляється, що усі їх зусилля з опанування цих європейських мов при поверненні в Україну стануть марними. Бо жодна інша з мов Європейського Союзу не матиме такого ж статусу, як англійська. Держава та місцеві громади повинні будуть витрачати шалені гроші, аби перевчити всіх цих людей на англійську. Щоб що?
До речі, про гроші. От скільки доплатити чиновникам за знання англійської – в законопроєкті прописали, а скільки це коштуватиме державі чи місцевим громадам – підрахувати забули, хоча вимоги до законопроєктів передбачають зазначати обсяг фінансування та джерела покриття.
Сьогодні одна година навчання на курсах англійської у Кам’янському коштує від 150 до 300 гривень. Щоб вивчити англійську до рівня В1, як це передбачається для держслужбовців, доведеться ходити на курси не одну сотню годин, це для тих, хто вчив її в школі, а для інших і усю тисячу годин. А тепер підрахуйте, скільки треба буде витратити компенсації чиновнику за вивчення англійської, і скільки в нас таких чиновників?…
Звісно, недоліки цього законопроєкту не мають стати на заваді вивчення іноземних мов, у тому числі англійської. Проте він дуже добре ілюструє, як гарна ідея завдяки поспіху та популізму може швидко перетворитися на черговий нездійснений «гіперлуп».
