Авторка: Ірина Уварова.
Напередодні навчального року завжди страшенно активізується реклама шкільного знаряддя. Саме у цій сфері вона зазвичай не дуже винахідлива, але нещодавно змогла здивувати. Натрапила я випадково на слоган: «унікальний вигляд твого щоденника зробить тебе оригінальним. Твій щоденник – шлях до самовираження!». Аж відкрила сайт магазину: господи, чого тільки немає в тому щоденнику! До того ж є дівочий і хлопчачий, і батьківський варіанти – на будь-який смак. Як засіб самовираження – чого б ні?
Давно тягнуло поміркувати про самовираження. Людям властива потреба емоційної свободи за умови, щоб цю свободу бачили всі. Виростає потреба в ранньому дитинстві, а у підлітковому віці набуває найбільшого загострення. Але. Різні часи – різні вияви загострення. Пам’ятаю, як у моєму сьомому класі (це було страшенно давно) перша з наших однокласниць підмалювала очі. Що варилося у голові класної керівниці, досі не знаю, але у щоденнику семикласниці вона рішуче написала: «Учениця втратила дівочу честь. Батьки – терміново до школи!». Перелякана матуся дівчини прибігла до вчительки за п’ять хвилин. Спочатку її відливали від сердечного нападу всім педколективом, потім уже весь педколектив ледве вирвався з пазурів розгніваної матусі. Оце – про свободу емоцій років сорок тому.
Зрозуміло, що самовираження має кінцевою метою можливість виділитися, не бути невидимкою. Тут найперший спосіб – зовнішність. – Якась дивна мода захопила синових однокласників, – жалілася днями моя перукарка. – Прибігли до мене відразу десять хлопців: зробіть нам різноколірні зачіски. – Ну? – Та на здоров’я.
І це теж свобода емоцій. Можна ще дуже довго розробляти надра абетки, розписуючи різноманіття тату – їх складні значення, категорії, походження, фокуси уваги. Але за підсумком все зводиться до емоційного стану з виходом назовні. До речі, на тату і пірсинг почула нещодавно лише одну скаргу і ту в зовсім несподіваному місці – пологовому будинку. В інтерв’ю з акушерами про проблеми породіль медики відповіли: не пріоритетна проблема, але є досить неприємна – пірсинг в інтимних місцях. Щось мала думати жінка перед пологами?
Тут ми поступово переходимо від зовнішності до особливостей поведінки як самовираження. Наразі першим спадає на думку приклад з жінкою-хатіко, яка вирішила жити біля якогось стовпа у Дніпрі (тепер уже скрізь розписують її неординарну біографію, ніби-то бувають ординарні).
Мені ж раптом згадалася дуже оригінальна особа з дитинства – мама подруги Ася Петрівна. Поза очі називали її Свята жінка, бо саме таким було самонайменування Асі Петрівни. «Я – Свята жінка, бо вимушена терпіти всіх вас». Всупереч звичайним мірилам ціни на будь-який товар – хлібом (на ці гроші можна було б купити два буханці), Ася все порівнювала з бюстгальтерами, докоряючи дочці: витратила на книжки п’ять карбованців, а це два ліфчики! Рекордом Святої жінки була заява в кабінеті адміністратора обласного театру. Ми тоді не змогли дістати квитків на виставу, то приєдналась Ася. Увірвалася до адміністратора і з порогу дуже категорично висловила «страшну загрозу»: «Моя фамилия Иваненко! Я могу и уйти!». Нічого її прізвище нікому не говорило (та й не могло) але адміністратор від здивованого переляку видав аж три контрамарки. Чудова була Свята жінка, ні на кого не схожа, і свободу емоцій виявляла без застережень.
Чим зараз все ж таки дивує молодь – здавалося вже все бачили, але ж ні. Днями йду додому з магазину, нікого не чіпляю, аж – на зустріч хлопчина років п’ятнадцяти, розмовляє телефоном. Порівнявшись зі мною, раптом відривається від мобілки й питає: жіночко, скажіть, у мене нормальна зачіска? – Так, – розгублено кажу я, – абсолютно нормальна. – Дякую, – і далі в телефон, – от чула, навіть люди навколо кажуть, що все нормально…
Якось у червні з приятелькою (до речі педагогом) поїхали на пляж. Коли виходили з води, звернувся до нас підліток: вибачте, але як ви гадаєте чи буде екзистенціальним вчинок бігти не в кущі за малою потребою, а зробити це прямо у воду – Ідіть у кущі, – відповіла педагог, а я ще подумала: чого це вона не стала «перевиховувати» хлопця, а навіть на «ви» звернулася?..
«Я і мої особисті кордони», – в цілому тема самовираження дуже цікава в різні часи. Те, як вона змінюється сьогодні, звертаю увагу особливо. Мова іде про нові грані самовираження у творчості: зараз жінки масово шиють, вишивають, в’яжуть, малюють. Та навіть сітки для фронту плетуть під певні розмови, роздуми, мрії. Це все – не лише самовираження, а ще й арттерапія – спроба гідно пережити дуже важкі часи.
Психологи кажуть, що будь-яка форма самовираження – це не погано і не добре, це спосіб соціальної адаптації – така реальність багатьох людей, проте свою потребу в самовираженні обов’язково потрібно задовольняти, і ось кілька причин, чому це потрібно робити. Самовираження – потужне джерело позитивних емоцій, натхнення і відмінний спосіб розрядки, що дає вихід накопиченої негативної енергії. Недарма кажуть, що для художника картина – це каналізація, куди він зливає негативні емоції.
Самовираження людини – спосіб знайти себе, краще розуміти себе і розвиватися. Терапія самовираженням – актуальна і набирає силу напрямок психологічної допомоги. За допомогою самовираження відбувається підвищення самооцінки, коли ви дієте в колективі та інші визнають ваш талант, коли однодумці й прихильники насолоджуються плодами вашої творчості. Кожна людина унікальна, і кожному підходять різні способи самовираження.
Людина, яка не знайшла спосіб або позбавлена можливості самовираження у житті, зазвичай нещаслива. Вона не може зрозуміти себе, усвідомити свої бажання. А не розуміючи себе, важко вдосконалюватися, особистісно та професійно розвиватися, підвищувати самооцінку. Без можливості самовираження людина перетворюється на невидимку.
Самовираженням в психології називається перенесення до зовнішнього світу внутрішнього стану, переживань, емоцій. Це зовнішній прояв всього, що відбувається всередині людини. У деяких людей цей процес відбувається усвідомлено, інші ж роблять це несвідомо. Цікаво, що для багатьох людей мати можливість самовираження набагато важливіше задоволення фізичних потреб. Заради неї вони готові недоїдати, залишитися без засобів до існування або піддати себе смертельній небезпеці. Такі люди ніколи не погодяться з буденністю, нудною, сірим життям.
…Класична древня бабуся на лавочці, від якої чекаєш «пліток під насіннячко», звертається до сторонньої дівчинки досить нестандартно: вибач старенькій, але може відповіси мені, що ти хочеш сказати світові оцими страшними джинсами? – Та вони ще й не дуже страшні, – весело і ввічливо відповідає дівчина. – А сказати я хочу, що я вільна від суспільної думки, – не ображайтесь, і вашої зокрема; що я молода і заявляю, що не буду робити того, чого не хочу. Дівчина дулі не показала, а бабуся не сказала «тю»…
І це підсумок роздумів про нинішні форми самовираження? Можливо, й так…
