Цього року підсумки херсонського медіароку будуть субʼєктивнішими, ніж зазвичай. Ключові події року автор розподілив по номінаціях, втім, це не означає, що у херсонських медійників не відбувалося більше нічого. Відбувалося настільки багато, що доведеться писати три, а може і пʼять великих текстів. Залишимо це для мемуарів херсонських журналістів, а поки подивимося на кілька важливих тенденцій року.
Слово року: “кілзона”
Хтось досі помилково вважає, що Херсон живе у сірій зоні, але ще з літа 2024 року місто стало справжньою “кілзоною”, в якій люди щоденно грають у хованки зі смертю. Хоч місцеві журналісти воліють так не називати Херсон, насправді, їхні життя і робота в місті давно перетворилася на ці хованки.
“Репортаж, який ледь не коштував мені життя (мам, вибач, що дізнаєшся з фейсбуку)”, – написала у жовтні херсонська журналістка Валентина Пестушко. Їй та пресофіцеру довелося перервати зйомки сюжету у мікрорайоні Корабел після появи у небі російського FPV-дрону.
“Посеред зйомки нас повідомили про високу дронову активність, а вже за деякий час ми почули знайоме дзижчання, яке наближалось в наш бік. Жива завдяки удачі та високим професійним навичкам супроводжуючого прес-офіцера. Зйомку довелося перервати на кілька годин. Попри це, матеріал знятий і вийшов”, – розповіла вона пізніше. Це не поодинокий випадок і кожен медійник, який працює у Херсоні може розповісти з десяток таких ситуацій, але більшість з них не хочуть хвилювати маму.
Пост Валентини про зйомки. Фото: скриншот facebook
Очевидно, що майже кожен медійник в Херсоні має детектор дронів, без якого вихід на роботу вже не уявляється, та свої правила безпеки. Хтось знає години низької активності російських дронів, хтось будує маршрути по “безпечних” вулицях. Також у 2025 році майже всі медійники в місті відмовилися від наліпок PRESS.
“У Херсоні, порушуючи правила, ти не можеш маркувати себе пресою, тому що я сам неодноразово потрапляв у ситуації, коли дрони, які мали пролетіти повз тебе, починають шукати, бо побачили напис чи фототехніку. Я так не раз ховався під деревами. Якось я вже навіть почав молитися, бо він так довго висів наді мною”, – розповідав ІМІ у вересні Олександр Корняков.
Слід відзначити, що під час зйомок цього матеріалу медійники ледь не потрапили під артобстріл. Не дивлячись на те, що доводиться працювати у таких умовах, херсонські медійники продовжують щоденно випускати репортажі та новини з міста. І жоден з них за цей час не сказав, що робить щось героїчне. Просто робота. Просто у “кілзоні”.
Цінність року: довіра
Про довіру херсонські журналісти часто говорили і минулого року, але цього року ця набута під час війни цінність капіталізувалася ще більше. Все частіше журналісти різних редакцій працювали разом над темами, ділилася інсайдами, перемогами та втратами. І, здається, саме це дало змогу більшості з них працювати ще краще.
Ми згадували про довіру, коли аналізували цього року стан справ із політичною та комерційною джинсою в медіа. Критично малий відсоток матеріалів з ознакою замовності, віднайдених нами у ході моніторингу, з одного боку радував, а з іншого змушував рефлексувати, в тому числі, і серед колег. Очевидно, що ринок “чорних” інформаційних послуг зруйнувала війна. Після окупації частини області, евакуацій, втрати бізнесу та руйнування політичних структур зникли й ті, хто фінансував приховану політичну рекламу. Колишні замовники – місцеві політики, бізнесмени чи партійні штаби – або виїхали, або втратили будь-який вплив.
Приклад політичної джинси з минулого. Фото: скриншот ksza.ks.ua
У нових умовах платити за хорошу новину стало безглуздо: незалежні медіа живуть не завдяки домовленостям, а завдяки довірі аудиторії.
Не варто забувати, що херсонські журналісти також пережили повне переоцінювання ролі професії. Під час окупації вони стали буквально очима і голосом міста – джерелом інформації, від якої залежало життя людей. Після такого досвіду важко повернутися до старих практик, коли публікацію визначали не суспільні інтереси, а гроші. У більшості місцевих редакцій тепер етика – це не розділ у посібнику, а частина самоідентичності.
“Довіра аудиторії стала новою валютою. У регіоні, який пережив окупацію, саме медіа стали символом спротиву. Тому будь-яка ознака замовності сприймається болісно – це одразу б’є по репутації. Читачі відрізняють правду від піару, і саме цим зумовлена висока планка стандартів, яку встановили для себе місцеві журналісти. Не скажу, що випадків, коли медіа вихваляє політиків або, навпаки, їх “мочить”, немає, але це така рідкість, та й практикують це здебільшого сайти-помийки, які тільки імітують що вони медіа”, – каже журналіст видання “ІРС-Південь” Петро Коберник.
Виклик року: USAID
Для незалежних медіа Херсонщини, як великих, так і зовсім невеликих редакцій, закриття програм USAID в Україні стало для багатьох критичним викликом. Втім жодне медіа через втрату донорських коштів із США на Херсонщині не закрилося. Ба більше, великі редакції примудрилися не тільки не скоротити штати, а навіть збільшити їх.
“Загалом ситуація наприкінці року виглядає значно краще, ніж на його початку. Протягом року ми виграли низку грантових конкурсів від європейських донорів і почали працювати з новими партнерами, з якими раніше не співпрацювали. Це дало відчуття підтримки й дозволило забезпечити безперервність роботи. Водночас, нинішню ситуацію складно порівнювати з тими можливостями для розвитку, які медіа мало рік тому. Через постійний пошук фінансування нам довелось відкласти значну частину наших стратегічних завдань, які ми планували виконати у 2025 році”, – розповідає директорка медіа Вгору Ілона Коротіцина.
Приблизно така ж ситуація і у інших медіа регіону. МОСТ, наприклад, теж, замість посилення напрямку виробництва контенту, був змушений навесні сконцентруватися на пошуку джерел фінансування.
Треба сказати, що великим і відомим регіональним медіа було трошки легше шукати фінансування, адже їх знали донори, вони мали виробничі потужності й усталені штати і могли брати на себе зобовʼязання у більш-менш великих контентних грантових конкурсах.
“Ми, як невелике медіа, скоріше за все, були нецікаві великим донорам. Декілька власних заявок, які журналісти видання ІРС-Південь подавали на конкурси, не підтримали. Хоча один з донорів нам допоміг з купівлею обладнання, що було дуже корисно”, – розповів керівник медіа Петро Коберник.
За його словами, відсутність стабільного фінансування дуже ускладнила роботу в полі. Поїздки у громади та до військових вимагають значних витрат. “Намагалися шукати гроші з інших джерел, перерозподіляли гроші з тих проєктів, що вдавалося знайти, і могли продовжувати їздити по області і знімати. Не так багато, як хотілося б, але не припинили цього робити”, – розповів він.
Шукали медіа й інші джерела доходів. МОСТ, наприклад, відкрив свій невеликий продакшн, який дозволив заробити перші сто тисяч, надаючи послуги зі зйомки та монтажу відео.
Медіа Вгору вирішило розвивати спільноту та рекламний відділ.
