Ми пʼємо чай у тимчасовому старостаті – звичайній сільській хаті, біля натопленої печі і неспішно ведемо бесіду. З часів, коли ми у червні були в громаді, тут багато чого змінилося.
Вона ділиться планами та розповідає про життя в селі. Каже, що багато людей не збираються повернутися, але значна частина людей хочуть додому – до землі.
“Все налагоджується, але оце що в нас Андріївка і Сухий Ставок… Ну що ж, добре хоч люди отримують сертифікати”, – каже Наталія.
Ці два села, про які ми вже писали, теж входять до Благодатівського старостату.
Всі села старостату були полем битви, тож проблем вистачало скрізь. Староста згадує це із посмішкою, але тоді було не смішно зовсім.
Спочатку було складно, люди опускали руки, ганялися за кожним куском фанери або шиферу. Просили буквально все, але можливості забезпечити всіх і одразу не було.
«А тоді, хоп, «Пліч-о-пліч», «Солідарітіс», «єВідновлення». Знаєте, уже дух піднявся в людей. Благодійники дали шифер і для цього села і для сусідніх Новогреднєве і Малої Сейдеминухи», – каже Наталія Муравчук.
На своєму шляху ми зустріли ще одну мешканку Благодатівки – Галину. Жінка розповіла, що пошкоджений сарай на її подвір’ї хоч і полагодили, проте дах все одно протікає, а відновлювати майно самотужки вона не має можливості.
“Поставили паркани. Спасибі велике. А сарай накрили, але він тече, то треба знову щось робить. Ну я вже без синів не можу, вони обоє воюють. Я сама”, –
