Телефонна розмова у нормандському форматі вже вкотре показала, що війна на Донбасі у нинішньому вигляді влаштовує всіх. Але вічно так тривати не може.
24 липня о 12:00 розпочалися телефонні переговори у нормандському форматі між лідерами України, Росії, Франції та Німеччини, які тривали понад дві години, передає Ukr.Media. На якісь серйозні рішення під час цієї бесіди ніхто не очікував. Втім, і без них обійтися було неможливо в світлі кремлівської авантюри зі створенням "Малоросії" та помітного загтострення на Донбасі з порушенням Мінських домовленостей.
До речі, про ці домовленості. Жоден з узгоджених в лютому 2015 року 13 пунктів не виконаний повністю, продовжується позиційна війна із жертвами серед мирного населення, та навіть загибеллю спостерігачів місії ОБСЄ… Не варто нагадувати, що "хлібне перемир'я", яке мало тривати за кінця літа, вже давно зірване — його результатом став позиційний наступ терористів з використанням танків на Красногорівку і 12 загиблих воїнів ЗСУ за останній тиждень…
Телефонним переговорам передувала серія із зустрічей. Порошенко відвідав Париж, Берлін і Вашингтон. На G20 у Гамбурзі Меркель і Макрон особисто поспілкувалися з Путіним. У підсумку — традиційна заява, що всі підтримують припинення вогню на сході України. У Гамбурзі Путін говорив про Україну з президентом США Дональдом Трампом, а після їхньої розмови глава Держдепартаменту Рекс Тіллерсон відвідав Київ.
Вашингтон дав зрозуміти, що буде активно займатися українським питанням, але до "нормандського формату" поки що не приєднається. Білий дім не відмовиться від антиросійських санкцій. Відбулося призначення спецпосланця по Україні, яким став колишній представник США при НАТО Курт Волкер.
Україна ж, в свою чергу, підготувала власний законопроект про реінтеграцію Донбасу. Але його активне просування тимчасово зупинилося, через неоднозначну реакцію Заходу.
Після всього цього ватажок бойовиків Олександр Захарченко заявив про створення "Малоросії", котра нібито має замінити Україну і взагалі, саме "Малоросія" має об'єднати усі регіони, крім Криму, зі столицею в Донецьку.
Під час вчорашніх "нормандських переговорів" лідери Франції та Німеччини в черговий раз однозначно заявили, що засуджують такі ідеї. Вони підкреслили, що необхідно не допустити жодних заяв, які підривають територіальну цілісність України. Але "занепокоєність" була і у випадку з Кримом. Де наш Крим?
Втім, позиція Росії під час розмови була звичною. Мовляв, це внутрішньоукраїнський конфлікт.
Загалом, чергова нормандська розмова виглядала повною формальністю. Петро Порошенко вкотре викладав тези про припинення вогню, обмін заручниками, розведення сил із цілодобовим моніторингом ситуації представниками СММ ОБСЄ. Яка в цьому логіка? Зрозуміти наразі важко, оскільки представників ОБСЄ можуть дуже легко не пускати туди, куди їм необхідно потрапити. Так було зовсім нещодавно в районі Новоазовська, коли бойовики не пропустили патруль. І зробити їм ОБСЄ нічого не може, окрім відображення цієї події у звіті. Відповідно, виникають питання у доцільності, а також у спроможності ОБСЄ забезпечити мир — вони швидше слугують для збору доказів. Порошенко також вкотре натякнув на миротворчу місію ООН. Звичайно, від миротворців користі було б більше. Втім, миротворча місія направляється рішенням Радбезу ООН, де Росія має голос і може все перекреслити. Так само, як має вона голос і в ПАСЕ, котре буде приймати рішення про місію ОБСЄ, включно з озброєною, про що також говорилося ще минулого року.
Путін виклав "Російські підходи по всіх пунктах". Із цієї тези прес-служби Кремля можна зробити висновок, що російський лідер традиційно наполягав на власному тлумаченні "Мінська", у якому завжди наступним кроком після припинення вогню йшли місцеві вибори на Донбасі за російським сценарієм — подальше "втюхування" російського Донбасу в українську політичну орбіту. Цього Україна допустити не може.
Президент Франції Макрон та канцлер Німеччини Меркель, звичайно, продовжують просувати імплементацію Мінська. Знову заговорили про розведення сил та засобів у пілотних зонах безпеки згідно із рішенням Тристоронньої групи від 21 вересня 2016-го року, а також створення чергових таких зон, які має обговорити Тристороння група 2-го серпня. Зокрема, європейські лідери нагадали і про розведення сил у Станиці Луганській, що було невигідне Україні через стратегічну важливість населеного пункту на березі Сіверського Донця. Можна припустити, що цього не станеться і зараз. Згадали лідери і про обмін полоненими за принципом "всіх на всіх" та про припинення вогню.
Сьогодні склалася така ситуація, коли, здається, всі сторони розуміють, що виконання "Мінська" неможливе. На умовах Порошенка воно неможливе для Росії, а на умовах Росії — для Порошенка. Прийти до компромісу не виходить. Щодо Заходу, Мінськ був необхідним у якості перепочинку, щоб лідери Франції та Німеччини змогли показати власну спроможність реалізувати хоч якісь мирні ініціативи, які дозволять, в тому числі, Україні швидше реалізовувати реформи, ослабити Росію і стабілізувати ситуацію перед внутрішніми виборами у країнах.
Чергова протокольна розмова "четвірки" є традиційною у схемі "поговорили по телефону-домовилися про очну зустріч-зустрілися і роз'їхалися". Так воно і сталося — жодних зрушень і рішень, лише інформація про домовленість зустрічі в серпні зовнішніх представників глав держав нормандського формату.
Рано чи пізно "мінський глухий кут" остаточно підійде до логічного завершення. І питання лише в тому, коли з процесу вийде Україна. Коли наша позиція буде настільки сильною, щоб влада на це пішла — зі своїми пропозиціями і умовами щодо Донбасу, з планом реінтеграції і так далі. На цей випадок у Росії лежить в шухляді "Малоросія". Росія, судячи за все, так само хоче вийти з Мінська і навіть нормандських переговорів. Хоче перестати бути стороною конфлікту, створити якийсь новий формат без України. Саме тому і лунають заяви про "внутрішньоукраїнський конфлікт" і на столі лежить квазіплан "Малоросії" — України, що воює проти злочинної влади. Європі ж створення нового формату наразі невигідне. Німеччина та Франція хочуть просувати "Мінськ". Проте глухий кут ніколи не буває вічним. І коли хтось із нього вийде, розпочнеться ескалація конфлікту на Донбасі. Бойовики активно озброюються, на кордоні з Україною стоять російські дивізії, а ЗСУ в свою чергу також проводять масові навчання, відпрацьовуючи в першу чергу наступальні дії, форсування річок і застосування авіації. Звичайно, сила — це запасний варіант, на випадок убогості дипломатії. Втім, наразі дипломатія справді убога. Все йде до великої бійні на Донбасі. Час пішов…
