«Та я ніби вже звик», – відповідаючи на запитання про роботу в умовах постійної небезпеки, каже Анатолій, комбайнер підприємства «УКАН», і додає: «Хоча… Зовсім не буває страшно тільки дурню. Ми ж – менш, ніж в 10 кілометрах від лінії фронту».
Чоловік розповідає, що живе у Новодмитрівці – селі у Білозерській громаді, розташованому у 4 кілометрах від ще одного села цієї громади – сумнозвісного Кізомиса – майже знищеного російськими військовими. Новодмитрівка теж часто зазнає артилерійських обстрілів і дронових атак.
«Дрони, – розповідає Анатолій, – долітають до нас майже кожного дня. Увечері йдеш додому і бачиш: ще одна хата побита або горіла».
Керуючи комбайном, механізатор дивиться то на поле, то на встановлений у кабіні монітор, де відображуються різні технічні показники, а те, що видно у лобове скло, постає у вигляді комп’ютерної графіки. Якщо дивитися тільки в монітор, виникає враження, ніби перебуваєш не в кабіні справжнього комбайна, а всередині якогось дуже реалістичного симулятора.
Зараз врожай льону збирають не спеціальною пристосованою саме для цієї культури технікою, а за допомоги звичайної жатки. Такий варіант – не найзручніший, але забезпечує більшу швидкість, що, враховуючи невелику відстань від лінії фронту і відповідний ступінь небезпеки, дуже важливо.
