497 Марічка Паплаускайте
Головна редакторка «Reporters» Марічка Паплаускайте ввечері 26 грудня потрапила під російський ракетний і артилерійський обстріл Херсона.
Про це вона розповіла у фейсбуці.
«Вчора я була на вокзалі в Херсоні, коли росіяни обстріляли його балістикою. І це було дуже страшно.
Я приїхала в Херсон зранку, тим самим потягом, чотири вагони якого росіяни знищили ввечері. Провела день в компанії начальниці вокзалу — відважної пані Алли Лопати, про яку писатиму у книзі. Тривоги у Херсоні лунають одна за одною. Ми нарахували пʼять чи шість протягом дня. Щоразу за сигналом, а то і перед ним чулися все ближчі вибухи. Кілька разів ми спускалися в підвал, де співробітники вокзалу розповідали про свої будні в окупації.
За 45 хвилин до відправлення зворотного поїзда у Київ, ті самі чотири вагони повернувся на херсонський перон з Миколаєва, де чекали протягом дня, і на вокзал почали сходитися пасажири. І саме тоді росіяни влупили.
Ми збігли в укриття, коли сталося перше влучання. Такого гучного вибуху я досі не чула: зі стелі підвалу сипалося, стіни рухалися. Пасажири встигли сховатися у підвалі теж. І ми сиділи там всі разом наступні півтори години і рахували наступні прильоти. Двох поліцейських, яких поранило уламками, коли вони допомагали пасажирам сховатися, перевʼязали. Був ще іноземний волонтер, судячи з усього, зі зламаним ребром, але він просив на нього не зважати і просто важко дихав, стікаючи потом. Згодом медики допомогли як могли і йому. Один поліцейський, якого я не бачила, на жаль, загинув.
Чесно, вперше за час великої війни я справді думала, що от прямо зараз можу померти. Від цих думок рятувало лише маленьке кошеня — висловуха Ляля, яку начальниці вокзалу подарували на Миколая. Мені випала місія його стерегти, поки власниця приймала важкі рішення: що робити з людьми і коли їм буде безпечно вийти з укриття. Цього ніхто не знав. Кошеня нявкало, гралося і лякалося разом із нами, встигло навіть кілька разів подрімати, а я відчувала в руках його тепло і за нього трималася.
Ми не знали, що там, нагорі, але підозрювали, що все погано. Коли трохи стихло, хтось пішов у розвідку. Новини невтішні — вокзал розбитий, жодного вцілілого вікна, усі вагони і локомотив знищені. «За вами приїдуть автобуси, відвезуть вас до Миколаєва», — повідомили пасажирам. Ще за пів години дали команду підійматися нагору. І отут мене накрило. Може тому, що довелося проститися з кошеням, або тому, що я побачила завалену склом кімнату, в якій була буквально за 30 секунд до вибуху, або причиною стала калюжа крові на вході до вокзалу — там, де я кілька разів стояла удень, але коли ми зайшли в автобус і в салоні вимкнули світло, я сіла просто на брудну підлогу і розридалася. Мені писали колеги з УЗ, а я відписувала: «Чекайте, я реву».
Перед цією поїздкою я передивлялася «Володаря перснів» і зауважила там неймовірно влучний діалог між Фродо та Гендальфом:
— Я хотів би, щоби персня не існувало! Щоб нічого цього не було!
— Так думають усі, на чию долю випадає подібне, але їм це непідвладне. В наших силах лише вирішувати, що робити з часом, який нам відпущено.
Ми усі хотіли б, аби росії не існувало, але вона, блять, є. І вона продовжує нас убивати. Вчора я відчула дуже яскраво — як це бути ціллю. І наша задача — гідно чинити опір і не дати нас знищити. А ще — піклуватися одне про одних і не гризтися між собою, памʼятаючи, що ворог у нас один, і він зовні.
Поки я думала про це, ми дісталися Миколаєва. Там пасажирів зустріли працівники вокзалу і волонтери, які допомогли зорієнтуватися і знайти потрібні вагони. Ті чотири, які обстріляні лишилися в Херсоні, в Миколаєві замінили на резервні і кожен зміг сісти на поїзд на своє місце за квитком. А мені пощастило навіть на кілька хвилин обійняти рідну сестру і її чоловіка, які з перших днів війни служать у Збройних Силах. Приємно було знайти порятунок на рідному вокзалі рідного міста.
Сьогодні зранку поїзд, у який вчора влучили російські ракети, прибув до Києва за розкладом — о 7.20 як і було заплановано. І це одне з тих див, які творяться руками наших людей. Дякую кожному, з ким довелося розділити цей страшний вечір. Дякую «Укрзалізниці», що вона продовжує перевозити пасажирів, попри все.
І ще одне: мої бета-рідери вже натякають, що мені не вдається приховати у книзі мого захоплення залізницею та її людьми. Але я навіть і не намагаюся цього приховати. Чесно, я щиро захоплююсь командою, яка робить неймовірне щодня. Дякую».
Фото котика на колінах в укритті, яке оприлюднили в телеграм-каналі «Укрзалізниці», — це котик начальниці вокзалу у Марічки Паплаускайте.
Котик начальниці херсонського вокзалу
Нагадаємо, 26 грудня ввечері росіяни завдали удару по Херсону балістичною ракетою та артилерією. Снаряди влучили по території херсонського вокзалу. На момент обстрілу на вокзалі перебувало 140 людей. Внаслідок удару загинув один поліцейський, пʼятеро людей отримали поранення. Всіх пасажирів відвезли автобусами до Миколаєва, звідки вони успішно змогли дістатись Києва вранці 27 грудня.
Марічка Паплаускайте, окрім того, що головна редакторка «Reporters», — також співзасновниця проекту «The Ukrainians Media» і одна з фіналісток Премії імені Георгія Ґонґадзе 2021 року.
