Авторка: Ірина Уварова.
Від східної околиці Кам’янського до селища Карнаухівка – 6 км. І вже дуже давно селище включене до меж міста, але завжди це включення в офіційних документах носило певний і дуже специфічний характер: «Входить до складу… як окремий адміністративний район». Та споконвіку веде Карнаухівка окреме, власне, у деяких речах незалежне від Кам’янського та Дніпра життя, зберігаючи унікальну самобутність.
До речі, про адміністративне підпорядкування: «чиєю» Карнаухівка з 1938 року тільки не була! Вишенькою на торті стали 70-80 роки так званого «матрьошкіного» устрою: Дніпропетровська область – Дніпродзержинськ – Баглійський район – селище Карнаухівка. Погодьтеся, аж надто адміністративних розпорядників на зовні невеличке селище (найбільша чисельність мешканців зареєстрована у 1970 році – 8652, зараз мешкає – 6592, з них 955 дітей віком до 17 років, понад 1000 – молодь. Про молодь – одним абзацом трохи пізніше).
Та скільки б не було «начальників» своє окреме життя Карнаухівка плекає цілеспрямовано і вперто. Має на це право, бо дуже часто і жорстко випробовували її прагнення до самобутності.
Як ви зрозуміли, мова зараз піде про Карнаухівку, але саме про її унікальну «окремість». І відразу хочу перепросити: це буде погляд збоку, він тим грішить, що неглибокий, не зовсім точний, а такий собі печворк (ковдра з клаптиків) з деталей, які й дивують, і захоплюють. При цьому, не «шароварщиною», а саме великим прагненням до самобутності.
Далі за структурою кожен абзац цієї публікації мав би починатися словами: «ну де ви бачили?». Зекономлю читачеві час, просто майте на увазі це питання на початку переліку особливостей улюбленого селища.
Улюбленим воно стало, мабуть, років 25 тому, коли в редакцію газети «Відомості», де я тоді працювала, зателефонував секретар селищної ради із терміновим запрошенням: «Уявляєте, до нас повернулися лебеді!». – А де вони були до того? – Та у нас річку й озера забруднював рибгосп, тільки-но закрився, лебеді й повернулися!
Проблем у Карнаухівки на той час було через край: розбиті дороги, погане транспортне сполучення, підтоплення ґрунтів, масова трудова еміграція молоді, відсутність опорного пункту міліції, зруйнований Будинок культури, погане водопостачання… Якщо вже на цьому тлі стали важливими лебеді, то відбувається щось дуже цікаве, – подумалося тоді. З того часу і спостерігаю за Карнаухівкою трохи більш ніж уважно, і новини з селища ніколи не обманювали надій. Тож починаємо шити наш печворк (без хронології, та виводячи за скобки політичне тло).
Карнаухівка особливо святкує всі свята – і загальноукраїнські, і християнські, і свої власні. Цікавим для мене був ритуал святкування післяноворічних днів Маланки та Василя. Для всіх сіл в Україні це важливі свята, бо мова йде про звернення до вищих сил з проханням про щедрі врожаї, які в зоні ризикованого землеробства (а Дніпропетровщина входить саме до цієї зони) є питанням надважливим. Зазвичай в ці дні у хатах Карнаухівки дуже очікують колядників – чим більше, то краще, – і влаштовують дуже багаті змагання, в кого найбільш виразно прикрашене подвір’я. Так от, у Карнаухівці на Маланку й Василя панує ілюмінація Нью-Йорку. І чудово спостерігається еклектика язичницького, християнського, останніх досягнень науково-технічного прогресу…
Споконвіку до наших часів на свято останнього дзвонику у Карнаухівську школу №38 дівчата приходять принципово у нарядах своїх матерів: дістають зі скринь і вдягають. Походження традиції невідоме, але кажуть, що так було і до радянських часів.
Особливе відношення у селищі завжди було до легендарної Свято-Варварівської церкви. Старожили та й молодь стверджують що слово проповідника завжди було останнім словом у розв’язання спірних питань. Тож повага до козацької церкви, яка за легендами врятувала Карнаухівську паланку від навали чуми та була покровою для козацького війська, ґрунтується на традиціях вікової давнини.
Залишилося додати невеличку ремарку: під час якихось не дуже давніх виборів до міської ради (а у селищі Карнаухівка розташована дільниця №1, з Карнаухівки починається місто) саме настоятель храму, почувши, що сільрада не встигає підготувати виборчу дільницю, швидко і без зайвих питань передав столи, стільці, папір та, подейкують, навіть ноутбук.
З жовтня 2010 року селищним головою Карнаухівки стала Тетяна Василівна Фріске. За часів її головування селище буквально відродилося. Зараз не буду про транспорт, дороги та воду; про новий парк на центральній садибі, торговельне та медичне обслуговування, – темою залишається самобутність. Бюджет селища завжди був мізерним, тому порядок денний пленарних засідань селищної ради хоч і налічував по 20-40 питань, але майже всі вони стосувалися визначення меж приватних володінь мешканців.
За часів Фріске почалося цікаве. Рішеннями сільради та ради ветеранів (старійшин) здобувалися кошти для будівництва житла молодим сім’ям. Це був не поодинокий випадок, і тепер зрозуміло походження цифри, наведеної вище: більше тисячі з населення Карнаухівки складає молодь, 955 дітей.
І от де ви бачили, щоб будівлю селищної ради та ж сама селищна рада Карнаухівки, не очікуючи «милості від природи», передала під дитячий садок. До того часу неймовірними зусиллями із залученням маси спонсорів вдалося відновити Будинок культури. Туди переїхала адміністрація селища, там же завелися десятки кружків та дитячих студій. Унікальною була театральна студія «Росток», де юні сценаристи писали до святкових вистав власні п’єси – веселі пародії на селищні сюжети. Додам, що будівля Будинку культури перелаштована ще у 30 роки минулого сторіччя з військової казарми часів першої світової війни.
Навіть питання екології та гострі проблеми водопостачання і підтоплення – уявіть це в одному комплексі – мають особливе походження. Дуже не пощастило Карнаухівці із промисловим сусідством: мало того що при будівництві двох потужних хімічних підприємств у селищі відрізали половину родючих земель, так і ще й потравили ці підприємства навколо все, що могли. Зокрема, вода у колодязях Карнаухівки ще з 60-х років стала непридатною до використання, і довелося вести нитку міського водопроводу. На початку нульових років влаштували додатковий пікет водопроводу і провели ще одну нитку. І де ви бачили селище без колодязів?
Багато Карнаухівських цікавинок стосується школи №38. Першим директором був легендарний герой Карнаухівського плацдарму І.О.Секретнюк (зараз школа має його ім’я), самобутніми є багато традицій школи, в мене особисто виник подив щодо імен деяких педагогів школи та селищного дитсадка: Мотя Григорівна, Ліда Родіонівна, Люба Миколаївна, Соня Василівна, Клава Пилипівна. Тут лише одне пояснення виступає доречним: мабуть, так було зручно дітям…
Маленька Карнаухівка народила видатного професора В.Г.Савченка, колишнього очільника відділення хімієтерапії гемобластозів та трансплантацій кісткового мозку гематологічного наукового центру, у 1999 році він став членом Американської асоціації гематологів і директором Українського національного гематологічного наукового центру, відомого скульптора П.Є.Куценка, професора ДДТУ М.С.Коноха, відому поетесу Марію Дружко, а народний депутат Верховної Ради VI скликання В.І.Коротюк, родом з Карнаухівки, входив до складу постійної делегації Парламентської асамблеї НАТО. Далі нібито дрібниці, але В.І.Коротюк допоміг селищній раді виконати капремонт центральних вулиць Карнаухівки, збудувати сучасну модульну котельню для опалення СШ №38.
…Недавнім справжнім подарунком від Карнаухівки стало відкриття існування у фейсбуці групи «Карнаухівка історична. Старі фото, історії, легенди». Ото свято душі, іменини серця! Щоб увійти до групи, треба відповісти на «скромне питання»: навіщо воно вам – наша група?. Я написала: з глибокої поваги до селища та його людей. Прийняли. З вдячністю наведу декілька цікавинок з публікацій у групі топових авторів.
«Це група для тих, хто любить свій край, свою землю, своє село..
Можливо в когось є в дальньому закутку, або десь на горищі старі фотографії, на яких Ви, чи то Ваші рідні та друзі біля яких-небудь об’єктів нашого селища. Можливо споруд, які на фото, вже і немає, та це й потрібно для вашої групи. Так по краплі ми з вами згадаємо всі історичні моменти нашого селища. Цікавить усе, до прикладу: корпуси школи 38, в яких навчалися до будівництва сучасної школи; вечірня школа трудової молоді, де зараз розташований міський водоканал; церковноприходська школа при церкві св.Варвари й сама церква, яка зруйнована більшовиками, яка була на Чайній; сама Чайна, що там і як було, ДОК та його майстерні. Хто працював? Чим займались? Дискотека під небом та кінотеатр біля селищної ради; піонерські табори в селищі Карнаухівка; рибгосп, коли ще був з водою і що було до рибгоспу; станція Карнаухівка та приміська електричка Правда. Та багато іншого…
«Міністерство культури та інформаційної політики України занесло обряд приготування карнаухівської “зливаної” каші до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Про це 4 серпня повідомляють на сайті відомства. Відповідний наказ було підписано 26 липня. У публікації наголошують, що обряд приготування “зливаної” каші виник у селищі міського типу Карнаухівка Дніпропетровської області.Традиція приготування тісно пов’язана з історією селища від часу заснування його славнозвісним козаком Семеном Карнаухом у 1737 році. Цілком імовірно, що такі чи подібні обряди побутували й на інших територіях України, – наголошують на сайті Мінкульту. – “Зливаною” каша називається тому, що жителі селища готують її усі гуртом, святкуючи завершення весняних польових робіт. Єдиного рецепта страви немає. Все залежало від принесених продуктів, тому каша виходила в кожного своя. Основні принципи приготування передаються господинями з покоління до покоління. Особливі секрети зберігають у таємниці. Для приготування каші зазвичай використовують великий котел. Її варять просто неба на багатті, використовуючи пшоно, рис, картоплю, сало, курячий гуляш, яйця, цибулю, додаючи спеції. Конкретної дати для приготування немає. За традицією, після першої тарілки жителі Карнаухівки обов’язково танцювали й співали народних пісень, потім знову сідали за стіл. Відомо, що цей обряд практикують і зараз. За словами місцевих жителів, їхня каша відновлює сили, дає позитивну енергетику й надихає на збирання нового врожаю».
«Карнаухівка. Культове каміння…. Напевно, немає жодного мешканця нашого селища, хто б не знав, де знаходиться дане місце. Кожен має певні спогади, пов’язані з цією місциною. Хтось просто прогулювався повз, хтось із цього каміння рибалив, учився плавати, зізнавався в коханні, спостерігав за зорями, зустрічав світанок або просто послизнувся та черговий раз довів закон сили тяжіння. Якби там не було – це культове каміння».
Топовий автор Дмитро Володимирович:«Божа Гора. Карнаухівка. Кругляк, дубина.. Назва зі старовини.Чому гору, в східній частині Карнаухівки, назвали Божою Горою є кілька версій. Перша і найбільш правдоподібна – це та, що там, в давнину, знаходився образ Миколи Чудотворця і козаки молилися перед ним про заступничіство села, про вдачу в походах, про гарний врожай … Є ще одна версія, яка дожила до наших днів. Жив на тій горі бородатий чоловік, говорили, що схожий був на Бога. Ось і говорили у Бога на горі .. бачили ваших овець. Особисто мені більше подобається версія, що мандрівникам, які йшли через Карнаухівку в Кодаки (Кодацьку планку, надалі місто Катеринослав) на шляху стояла гора. Й кожен, втомлений виснажливою дорогою, упершись в цю гору говорив: ,, О Боже, ще й гора “. Так цю гору і прозвали божою. Особисто я не любитель показувати гарні місця і давати координати, де такі місця знаходяться, щоб менше хто знав. Адже менше народу, більше кисню .. та й то місце на довше залишиться в чистоті. Але нашу Божу Гору не можу не показати. Це красиве місце з неймовірною аурою. Тут на таке відчуття, ніби сходить благодать і відчувається умиротворіння. А може дійсно це місце має таку силу, тому що воно намолене нашими предками ??».
«У нашій бібліотеці відбулася презентація авторського проєкту Наталії Іванюженко «Роде мій красний, роде мій прекрасний», де на фактичному матеріалі було розглянуто дослідження родоводів кількох карнаухівських сімей. Так, Софія Біловус представила графічну версію свого родового дерева, яке вона вивчає вже багато років. Світлана Кудашкіна поділилася своїм досвідом розшуку предків в обласному архіві. Любов Шевченко надала сімейні реліквії й старовинну картину подвір’я Колодів у карнаухівському Кругляку. А наша читачка Леся Забун подарувала бібліотеці книгу «Полиновий смак волі» про життєвий шлях своєї сім’ї, репресованої радянською владою за право жити у вільній Україні. Приєднуйтеся до тих, хто вивчає генеалогію, це так цікаво! Дослідивши історію свого роду, ми долучаємося до збереження історії України загалом».
Підпис під фото: «Та ні, це балка від траси на Дніпро в сторону ставка!!! Зараз там відстійник відходів! Там пройшло наше дитинство! В правому кутку світлини два пагорби. Той що дальній – ми називали Слон гора, бо в нього спуск (стежка) був витягнутий як хобот слона. А поруч була ще Верблюд-гора. На ній було два перевали. Дякую за фото. Навіяло спогади з дитинства.
Читаючи історичні матеріали Михайла Лояна, Зої Шевцової й Наталії Буланової можна виявити цікавий історичний куток на межі Таромського і Карнаухівки – це Коханівщина. Куток дуже давній, відомий ще з козацьких часів, згадується у документі за підписом кошового отамана Петра Калнишевського. Це на схилі Божої гори, в районі сучасної вул. Барикадної (що є достатньо давня за походження), де до неї підходять вул. Межова і вул. Ламана (які з’явились пізніше), сучасна вул. Водяна і схили від Божої гори до плавнів. Назва кутка походить від слова кохання. За переказами, тут під Божою горою у старі часи був ставок і біля нього велика брила жовтого каменя-пісковика. Біля цього ставка відбувались вечорниці, традиційний ритуал знайомства і залицяння – це занотував у своїх зошитах краєзнавець Михайло Лоян.
В подальшому цей терен на схилі Божої гори сильно змінювався. На місці плавнів з’явився рибгосп і пасовисько. В подальшому усі природні ставки заросли очеретом.
Невеличка Карнаухівка – повноцінна модель України. Джерела її прагнення до самобутності й незалежності стають ближчими та зрозумілішими, якщо придивитися до Карнаухівського печворку. У соцмережах ще дискутують про Брежнєва, Прометея, Щербицького, про доцільність витрат на благоустрій під час війни… Тим часом маленька Карнаухівка мовчки, але потужно волонтерить, обговорює історію і легенди – щоб не втратити нічого важливого й неважливого. Бо «назва кутка походить від слова кохання». Навчимося отак щиро любити усю Україну? У мене відповідь є.
