Автор: Валентин Фіголь.
Військові потреби та мирні клопоти українців часом співіснують мовби в паралельних світах, а часом перетинаються досить несподівано.
Друга воєнна весна ще помітніше розділила українців на тих, хто воює і тих, хто продовжує жити власним відносно мирним життям.
Приклади цього розділення помітні скрізь. Ось один зі столичного життя.
Одна з вцілілих від тотальної забудови «зелених зон» Києва біля Дніпра. Відвідування окремих її куточків обмежено через воєнні потреби. Але кияни та гості столиці продовжують приїздити, бо там – одне з традиційних місць відпочинку «на природі». Тому місцеві «тероборонці» пригнали техніку і перекопали саморобну дорогу через лісовий масив.
За кілька тижнів автомобілісти наїздили поряд об’їзну колію – тяга до звичного способу відпочинку виявилась сильнішою від заборони.
Військові перекопали й другу колію. Але ще до наступних вихідних хтось засипав нову траншею, і рух «на природу» продовжився.
Сили ТРО не здалися і перекопали дорогу в іншому місці. Поки що на цьому ситуація завмерла…
Інший приклад. Об’єкт, що охороняють військові, розташований поряд з базою відпочинку на Дніпрі. В альтанках на березі річки збираються компанії відпочивальників, влаштовуються святкові застілля, іноді доволі пишні та гучні. На військових, які несуть караульну службу поряд, гості бази не зважають, хоч іноді чатовим і доводиться зупиняти спроби захмелілих гуляк пройти на територію, що охороняється. «Ми завжди тут відпочивали!» – пояснюють цивільні свої дії.
«Ходіть, посидьте з нами!» – запрошують учасники якогось бенкету військового. «Дякую, я на службі», – відмовляється той. «Ви що, нас не поважаєте?» – допитуються хмільні гості. «Мені до вас байдуже, – відповідає військовий. – Я на вас дивлюся, а бачу дрони, які можна було б купити для моїх колег з аеророзвідки за ті гроші, що ви зараз пробухаєте». Відпочивальники замовкли, дивлячись в спину немолодого військового, який пішов собі геть.
