Учасникам АТО і ООС — знижки. Перепілочки, качечки, гусочки курочки – найсмачніші з «Маминої ферми» Юлії Матвієнко
Легендарну захисницю України Юлію Матвієнко із позивним Білка ( таке псевдо здобула у побратимів за руду зачіску і добру вдачу) у Запоріжжі і далеко за його межами знають як волонтерку, громадську діячку, військовослужбовцю з вельми специфічною – снайперською спеціалізацією. А віднедавна вона здобула і добру славу, як вправна господиня, яка заснувала власну … птахоферму. У її господі повно всілякої живності. Але спеціалізується вона на птахівництві. Її продукція користується попитом. Перші партії перепілок, качок, гусей і курей розлетілися на ура! Справа рушила, і молода ветеранка не збирається пасувати, а навпаки, тільки нарощувати оберти.
– Звільнилася з лав ЗСУ через свою вагітність і, провоювавши п’ять (!) довгих років нарешті повернулася додому до старших дітей ( у неї їх було двоє – дівчинка Злата і хлопчик Ярослав.- авт) у Запоріжжя. А чоловік ( Артур Желєзняка- авт.) ще продовжував служити за контрактом, – згадує недавні часи Юлія.- Було дуже сутужно. Коли народилися малюки ( у молодої мами двійня – хлопчик Богдан і дівчинка Зоряна, яким нині вже по півтора роки.- авт.), грошей від соціальної допомоги ледь вистачало, щоб всіх нас прогодувати. Добре, що чоловік ще отримував певну платню за контрактом, то якось виживали. Вийти мені на роботу – про це не могло бути й мови. Адже кому я потрібна з двома малюками?! Винайняти помічницю, щоб за ними доглядала, – грошей обмаль.
Тож і стала думати, як його далі жити-виживати? За яку таку справу взятися, щоб можна було і поруч з дітьми бути, і заробляти на свої потреби? А вони, зрозуміло, зростали пропорційно до того, як підростали малі.
І тут їй на очі потрапила газета із оголошенням про продаж промислового інкубатора.
– Я тоді одразу загорілася ідеєю виростити курочок. Перших курчат утримували прямо в хаті – на кухні, у ванній кімнаті, вигрівала під батареями. Добре, що живу у приватному секторі. Справу опановувала самотужки – вчилася птахівництву з Ютубу в Інтернеті. Пташки виросли нічогенькі такі. Більшість з них продала ще на стадії курчат. Але цей успіх мене окрилив, – поділилась вона.
За курочками пішли й перепілки, і качки, і гуси. На подвір’ї облаштували для них спеціальні загончики. Старші діти допомагали. І вже треба було подумати й про те, як вийти на промислові масштаби.
– Посестри із Жіночого ветеранського руху ( громадська організація, яка об’єднує військовослужбовець АТО і ООС.- авт.) запропонували взяти участь в одному благодійному освітньому проекті, де навчали, як правильно організувати власну справу – розвинути свій бізнес, а за найкраще укладений бізнес-план давали нагороду – кошти на придбання обладнання, – розповідає колишня снайперка. – Я вчитися люблю. Особливо, коли це для справи потрібно. Тож повчилася, написала вдалий бізнес-план і отримала кошти на обладнання для птахоферми.
Тут слід зауважити, що Юля – міська дівчинка, ніколи не мала жодного стосунку до сільського господарства, і, зокрема, до птахівництва. До війни працювала менеджером у торгівельній мережі і на меблевому виробництві. Але бажання і наполегливість у навчанні допомогли їй стати справжнім професіоналом.
Нове обладнання, придбане на грантові кошти, дозволило розширити її маленьку ферму. Обсяги виробництва м’яса птахів можна вимірювати вже по тому, що двері у її господу не зачиняються.
– Ой же ж і добрі курочки, – говорить жінка, яка купляє цілу партію. – Такі м’ясні, такі чистенькі. Кожна кілограма на три затягує. Я відтепер тільки у Юлі беру.
Колишня військовослужбовця радо усміхається. Вся її продукція вже розписана за замовленнями. І на часі вже думати про подальший розвиток виробництва.
Добре, що вже й чоловік демобілізувався, приїхав додому. Тепер його руки вкрай як потрібні. Подружжя вже й нове промислове приміщення для своєї ферми пригледіли – неподалік від їхньої оселі, і облаштоване для птахівництва. Тож саме час подумати і про власний бренд.
- А чого тут думати?! «Мамина ферма» – наша власна назва, – креативить Юлія.
Творчою кмітливістю вона не обділена, як і багатьма іншими талантами. Найважливіший з яких – бути справжньою і вірною таким же справжнім як сама. У неї багато друзів, більша їх частина – з війни. Один із побратимів вже й лого їй намалював – «Мамина ферма», на якому є все, що необхідно, і навіть… білочка.
– Люблю їх, чортяк, з ким разом служили, або воєнна доля зводила, переживаю за них усіх, особливо, за тих, хто ще не вийшов із справи, і коли вони на передку, бо вони вже рідні для мене. Вони берегли мене, коли вночі разом ходили працювати і ховалися від куль ворожих снайперів, ділилися своїми сухими теплими речами, коли вщент мокра з-під дощу ввалювалася несподівано до них у бліндаж, поїли гарячим чаєм, вкладали виспатися у свій спальник, – ділиться особистим молода жінка. – Чим можу віддячити їм, за те, що лишаються там й дотепер бережуть нас від російської навали? Молюся за них! Намагаюся допомагати у вирішенні їх проблем, знову згадала, як колись, ще до служби в лавах ЗСУ, була волонтеркою. І так, тим, хто вже демобілізувався і повернувся до цивільного життя, завжди роблю хороші знижки на продукцію з «Маминої ферми».
Наталя Зворигіна
