В українського президента Петра Порошенка і його російського колеги Володимира Путіна є дещо спільне: прихід обох політиків до влади був ознаменований обіцянкою покінчити з владою олігархів у Росії і в Україні.
І під час першого терміну президент Путін дійсно "витратив чимало сил на боротьбу з ними: у перші чотири роки його правління два російських олігарха опинилися у вигнанні, а ще один — Михайло Ходорковський — за гратами".
В числі тих небагатьох росіян, які так само, як люди на Заході, незабаром побачили в політичного в'язня Ходорковського, був заступник голови уряду РФ кінця 1990-х, завдяки якому в політичний глосарій пострадянського простору якраз і увійшло поняття "олігарх". Цією людиною був розстріляний в кінці лютого недалеко від Кремля опозиціонер Борис Нємцов. — У перші роки президентства Путіна Нємцов ще не перебував в опозиції до нього, і причиною цього полягала у намірі Путіна обмежити владу олігархів.
Зараз — у ретроспективі — ясно, що дії Путіна проти вибіркових олігархів насправді були важливими кроками на шляху до створення авторитарного режиму в Росії. Що ж стосується України, то авторитарні режими, проти яких були спрямовані "помаранчева революція" десять років і минулорічний Євромайдан, були саме режимами олігархів. В даний час прийнято вважати, що демократизація в Україні можлива лише в тому випадку, якщо буде покінчено з владою олігархів, і тому рішення президента Порошенко обмежити економічний і політичний вплив одного з найвпливовіших українських бізнесменів Ігоря Коломойського знайшло схвалення як у самій країні, так і за кордоном.
Однак між позицією раннього і більш пізнього Нємцова, між подіями в Україні та в Росії є одне явне протиріччя. Щоб його зрозуміти, необхідно зробити екскурс у кінець 1980-х — початок 1990-х років: період розвалу радянської планової економіки. Нову економіку, яка прийшла на місце колишньої, в Росії часто називали ринковою, однак насправді вона мала мало спільного з тим, що під цим розуміють на Заході і що хотіли побачити радянські і російські реформатори.
У хаосі тих років, що звільнилися в результаті розвалу радянських державних та економічних установ ніші швидко заповнили директора колишніх радянських підприємств, молоді вчені (зразок Ходорковського), спекулянти, які жили за рахунок дефіциту при плановій економіці (…), а також організована злочинність в прямому сенсі цього слова. — З цієї причини економічні конфлікти серед бізнесменів нерідко вирішувалися за допомогою насильства або загрози насильства, а при приватизації держпідприємств — порушувалися закони або використовувалися дірки в законодавстві.
Держустанови були для олігархів інструментами максимізації власного прибутку. — Олігархи не були зацікавлені в регулюванні конкуренції законодавчим шляхом, для них закони були скоріше методом усунення конкурентів. Найбільший успіх досягали ті, хто саджав своїх людей в держустанови і таким чином отримував контроль над ними.
У 1990-ті роки ліберальні реформатори типу Бориса Нємцова в Росії і майбутнього президента Віктора Ющенка в Україні неодноразово робили спроби видавити олігархів з цієї системи, а також відновити верховенство держорганів і законів, щоб ті, в свою чергу, дали можливість прийти до реальної ринкової економіки і правової держави. І от саме на цьому місці шляхи Нємцова і Путіна перетнулися, оскільки Путін боровся з олігархами для того, щоб нейтралізувати альтернативні центри впливу. І те, що однією з перших жертв Путіна став олігарх, який дав відносно більшу свободу своїм ЗМІ, це зовсім не випадковість. Якщо олігархи 1990-х розбагатіли завдяки своїй економічній могутності, то прийшли після них зробили це завдяки політичної влади. Таким чином, одна олігархія була замінена іншою.
З цієї причини для демократизації України буде недостатньо того, щоб Порошенко (до речі, сам олігарх) і новий український уряд почали боротьбу з олігархами. Куди важливіше те, як вони це будуть робити. — Це важливо не тільки з-за прагматичного міркування, що знищення існуючих концернів завдасть ще одного удару по українській економіці і тому треба діяти акуратно, але й тому, що Україна не зможе стати правовою державою, якщо вона не буде поважати права цих людей, нехай навіть розбагатілих сумнівними методами.