У цей день, 28 червня, у 1941 році, коли до Львова наближалися війська вермахту, радянські солдати намагалися вивезти на схід Петра Франка, сина Івана Франка, українського Каменяра. За однією з версій, у той же день він був вбитий конвоєм на станції Прошова під Тернополем при спробі втечі.
Історія життя Петра Франка дивовижна.
Кажуть, на дітях геніїв природа відпочиває. У випадку із молодшим сином Івана Франка Петром це твердження не витримує критики, адже саме його природа обдарувала щедро. Він міг стати відомим спортсменом, педагогом, військовим, льотчиком, хіміком чи письменником. Власне, чому міг – на усіх цих теренах він здобув неабияких успіхів, ставши співзасновником «Пласту», «батьком» військової авіації Української галицької армії, автором 36 винаходів у галузі хімії (пов’язані із збільшенням терміну зберігання молока) та кількох книг, які мали своїх читачів і шанувальників.
Петро Іванович Франко народився 21 червня 1890 року у Нагуєвичах. Закінчивши Львівську політехніку, Петро Франко в 1911 році почав викладати фізичне виховання у філії Академічної гімназії у Львові. Створював перші пластові гуртки, а в 1913-му видав книжку «Пластові ігри та забави». Після початку Першої світової командує сотнею Легіону Українських січових стрільців.
Активно проявляє себе під час боїв за ЗУНР і польсько-української війни. Організував першу українську ескадрилью і за подвиги був нагороджений.
1919 року П. Франко потрапив у полон. Його інтернували в краківському таборі для військовополонених. Але син Каменяра не занепадав духом. За золотий перстень він виміняв в охоронця мундир польського вояка, переодягнувся й утік. Перечекавши певний час, він прибув до Львова.
Він був добрим спортсменом, грав у футбольній команді «Україна», любив судити матчі, організовував спортивні товариства «Луґ».
Петра Франка поправу вважають одним із фундаторів української військової авіації. Він особисто контролював розбудову аеродромів, навчання молоді, кілька разів літав у Проскурів, пропонуючи Директорії об’єднати сили і облаштувати під Проскуровом спільну авіабазу. Ще дві авіабази на той час діяли в Красному та Стрию. Його зусиллями до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин і 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні і сотні обслуги.
Дмомісний літак-розвідник «DFW C.V.” зі складу 1-ого летунського полку Галицької армії, з розпізнавальними знаками раннього зразка
Дмомісний літак-розвідник «Hansa-Brandenburg C. I” зі складу 1-ого летунського полку Галицької армії, летовище в Красне, березень 1919 року.
З радянською владою Петро Франко уперше зіткнувся віч-на-віч у 1931 році, коли його на прохання тодішнього президента Польської республіки професора Ігнатія Мосьціцького включили до групи польських інженерів, які поїхали працювати в СРСР на запрошення радянського уряду. П’ять років Петро Франко прожив у Харкові, займаючись в Інституті прикладної хімії проблемами збереження та перероблювання молока та молокопродуктів. Він же став свідком Голодомору, зберігши у своїй пам’яті страшні картини напівпримар, які в 1932-1933-му намагалися знайти в тодішній столиці порятунок. Уже одне це віднесло Петра Франка до неблагонадійних в очах НКВД. Як і те, що на неодноразові пропозиції від НКВС прийняти радянське громадянство, відповідав категоричною відмовою. Зрештою, у 1936 році як польський підданий, змушений був протягом доби залишити Радянську Україну, надавши розписку про нерозголошення відомостей про те, що бачив. Хоча таке не забувалося – після повернення на Галичину в приватних розмовах страшні факти, бувало, зривалися з вуст Франка. Це пізніше зіграло фатальну роль у його долі, приліпивши ярлик «націоналіст»..
Щойно Німеччина із союзника Радянського Союзу у Другій світовій війні обернулася на ворога, із Москви надійшла вказівка евакуювати Петра Франка зі Львова, щоб не дати можливості йому компрометувати радянську владу можливою співпрацею з німцями. 28 червня його разом з мовознавцем Кирилом Студинським під вартою посадили на потяг до Києва. І на цьому сліди обох губляться.
Про загибель Петра Франка існує кілька версій. За однією з них потяг потрапив під обстріл на станції Прошова під Тернополем і коли Франко та Студинський залягли за насипом, конвой прошив їх кулеметною чергою, імітувавши спробу втечі. Однак, останні розсекречені матеріали дають дещо іншу картину. Зокрема, у тій же передачі «Історична правда» директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус розповів, що вдалося розшукати шифротелеграму НКДБ СРСР за 9 червня 1941 року, у якій є прохання про дозвіл на розстріл Петра Франка.
Петро Франко залишив по собі кілька підручників із фізкультури, фольклорно-етнографічні записи, низку художніх творів, спогади про батька та кіносценарій за батьковою повістю «Борислав сміється».
У 2005 році указом Президента України 7-а бомбардувальна бригада ВПС України названа 7-ю бомбардувальною бригадою імені Петра Франка.
У Києві славний український військовий пілот увіковічений на муралі, що знаходиться на вулиці Авіаконструктора Антонова. Арт-об’єкт було відкрито минулого року на День Незалежності України.
Олег Вишняков
за матеріалами «Хроніки Любарта»
