До Києва прибула чергова партія звільнених з полону громадян України. Цього разу за обміном вдалося визволити 85 військовослужбовців та одну цивільну особу. Серед них – півтора десятка жінок. Обмін відбувся за наказом Президента України, в межах діяльності Національного інформаційного бюро (НІБ). За дорученням Віце-прем’єр-міністра України — Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірини Верещук звільнених зустрічали у Мінреінтеграції. Перед відправкою додому люди мають відновитися та пройти медичне обстеження. У Міністерстві записали спогади декого зі звільнених. Всіх єднає одне прагнення: кожен готовий знову якнайшвидше повернутися до строю і захищати рідну землю від окупантів. «Били прикладами і примушували дивитися російське ТБ», — розповідає Борис Платіонов – протитанкіст з Вознесенська. Його підрозділ обороняв аеродром Кульбакіне та вів бойові дії поблизу селища Красне. Дивом залишився живий після масованих нальотів ворожої авіації та артобстрілів. Саме через перевагу ворога в повітрі бійці опинилися у полоні. «Нас тримали в різних місцях: в полі, в ямі, в гаражі, – згадує Борис. – З їжі – вода і один сухпай на добу на десять чоловік. Або взагалі нічого по кілька діб. Періодично виводили по одному: били прикладами, стріляли біля вуха, залякували»,- пригадує він. Коли Борис разом із іншими потрапили у військову частину в Сімферополі, їм запропонували перейти на бік окупантів. Примушували дивитися російське ТБ, на якому транслювалися суцільні «перемоги» і «захоплений» Миколаїв. Мовляв, України «вже немає». «Але я знаю, що таке російська пропаганда, тому не вірив жодному слову. І був впевнений: за нас боротимуться. Так і сталося», – не приховує радості Борис. Вінничанин Владислав Коцюба з 35 бригади морської піхоти ніс службу на острові Зміїний, повідомляє, як росіяни розважалися, спускаючи собаку на полонених. «Наші позиції спочатку обстрілювали російські кораблі, згодом накрила авіація, – пригадує він. – Висадився десант, сили були нерівними». Полонених українців на буксирі доправили до Севастополя. В кращих традиціях роспропаганди місцеві репортери наввипередки розповідали про гуманну російську владу, яка організувала доставку полонених додому. На автобусах красувалися написи «Город-герой Севастополь» і «Город-герой Одесса».
— Але замість «додому» нас спочатку літаком відправили в Курськ, – продовжує Владислав. – Потім автозаками перевезли у невідомому напрямку. Деякий час жили у наметовому містечку при мінус 20. Багато хлопців відморозили кінцівки. Та найбільше запам’яталося СІЗО № 2 у Старому Осколі. Ставлення – як до в’язнів-кримінальників. Примушували роздягатись-вдягатись, морально тиснули, а під час прогулянок у дворику спускали собаку, щоб ми тікали від неї.
Після важких випробувань війною і полоном чоловіки в один голос стверджують: справжня цінність людського життя – це не яскраві картинки в телевізорі, а реальна турбота своєї держави заради його збереження та любов близьких людей. Довідково Національне інформаційне бюро (НІБ), що створено на виконання рішення Кабінету Міністрів України, має своїм завданням збирати – використовуючи усі можливі джерела – й узагальнювати інформацію про військовополонених, загиблих, зниклих безвісті, хворих чи поранених – як з боку українських, так і з боку окупаційних військ. А також про незаконно затриманих окупантами, у тому числі й з-поміж мирного населення. Шукаєте близьку людину, з якою втрачено зв’язок під час російсько-української війни? – звертайтеся до НІБ через: цілодобову «Гарячу лінію» НІБ за номерами: 1648 та +38 (044) 287-81-65; електронна пошта nib.uncp.info@gmail.com; сайт НІБ — nib.gov.ua, через спеціальну форма для запитів на інформацію щодо зниклих; Telegram — @nib_uncp_bot ; сторінку у Facebook. Бюро діє відповідно до норм міжнародно-гуманітарного права, зокрема: ст. 122 Женевської Конвенції про поводження з військовополоненими (ІІІ) та ст. 136 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни (IV). СБУ затримала диверсантів, агентів РФ і колаборанта, який допомагав викрадати українських патріотів