Мер Києва добре вписується в роль безкорисливого хлопця, якого легко обдурити і використовувати. Але якщо такий образ здатний захистити від компроматів, то із збереженням довіри виборців все йде набагато складніше.
Революція гідності мало не винесла Віталія Кличка на посаду президента, але в підсумку він посів крісло мера столиці, де, як вважали багато, йому саме місце. Але через півтора року після тріумфальної перемоги на мерських виборах у Віталія Володимировича набагато менше шансів його повторити — в першому турі так вже точно. Головна тому причина — міський голова дозволив накинути на себе ярлик повністю несамостійної фігури. Киян наполегливо привчали до думки, що півтора року комунальним господарством міста керував не мер, а його близьке оточення. І скандали, які супроводжували цей процес, неминуче били по рейтингу Кличка, обернувшись втратою довіри багатьох виборців у зв'язку з нібито керованістю мером його сірими кардиналами.
Серйозних компроматів проти Кличка як не політика практично немає, якщо не вважати такими плітки навколо сімейного життя або старі фотографії братів-боксерів на початку спортивної кар'єри з відомим у минулому кримінальним авторитетом Рибкою. Всі атаки так чи інакше зав'язані на політичні зв'язки столичного мера, і центральна тут тема — тісні контакти з колишнім головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним і його партнером Дмитром Фірташем. У квітні цього року, виступаючи в суді у Відні у справі про екстрадицію Фірташа в США, Льовочкін підтвердив, що навесні 2014-го зустрічався з Петром Порошенком і Віталієм Кличком і обговорював "висунення кандидата в президенти від демократичних сил". Ніяких додаткових відомостей про цю зустріч озвучено не було. Тим не менш показання Льовочкіна стали свого роду підтвердженням, що одним зі спонсорів "Удару" в минулому був Фірташ. Ще одним непрямим підтвердженням несамостійності Кличка стало його згода на призначення цілого списку креатур з обойми Фірташа-Льовочкіна на керівні пости в комунальних підприємствах Києва.
Головна помилка Кличко — він дозволив накинути на себе ярлик повністю несамостійної фігури. Киян наполегливо привчали до думки, що півтора року комунальним господарством міста керував не мер, а його близьке оточення.
Не можна сказати, що Віталій Володимирович зовсім не пробував продемонструвати свою незалежність у прийнятті рішень і нівелювати іміджевий збиток від неприємної віденської історії. Наприклад, яскраво завершився розбір польотів навколо скандальної забудови в столичному районі Осокорки. Після кількох масових бійок місцевих жителів з охоронцями, найнятими забудовником, мерія наважилася на популярний і рішучий крок — на конфліктній земельній ділянці був розбитий сквер, будівельна компанія "Скай-Буд" отримала іншу ділянку, а її власника, депутата міськради Сергія Котвіцького, попросили на вихід з фракції "УДАР-Солідарність". Однак подібні акції носили спорадичний характер і не змогли змінити загальний інформаційний фон.
Більш серйозним маневром для зміцнення позицій у столиці стало прийняте Кличко рішення про об'єднання своєї політичної сили з Блоком Петра Порошенка. Він став безальтернативним кандидатом від влади, очолив партію, яка має на сьогодні найвищий рейтинг, і отримав від неї повну підтримку. А в разі переобрання на пост мера Віталій Володимирович з повною на те підставою зможе диверсифікувати відповідальність за стан справ у столиці з де-факто президентським (тепер вже загальним) політичним проектом і самим Петром Олексійовичем.
