19 листопада 1698 року в с. Ярополче в московській неволі помер 71-річний гетьман Петро Дорошенко (1665-1676). Узимку 1887 р могилу було пограбовано, шукали легендарні речі: булаву, дорогу зброю та шапку з діамантами. Під час слідства могилу розорили ще більше.
Гетьман Петро Дорошенко – відносно маловідома постать в історії України. Його особа затіняється потужними постатями Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Івана Мазепи. Хоча гетьман Дорошенко також мав всі шанси об’єднати Лівобережну та Правобережну Україну в одну козацьку державу. І навіть на деякий час це йому вдалось.
Народився майбутній гетьман 14 травня 1627 року в Чигирині. Походив із давнього козацького роду, онук соратника Петра Сагайдачного Михайла Дорошенка – того самого, з пісні, що «веде своє військо, військо Запорізьке, хорошенько”. Батько – наказний гетьман Дорофій Дорошенко. Про дитинство та молоді роки Петра історичних відомостей досить мало. Більш детально біографія Дорошенка досліджена з часу отримання ним гетьманської булави у 1665 році. Після Богдана Хмельницького зумів об’єднати українські землі і отримати знову незалежність від Москви всього на кілька років, перемігши війська Польщі та Московської держави, але програвши через зраду власного оточення. Через 30 років його подвиг в ім’я незалежності України спробує повторити Іван Мазепа.
Заслуги Петра Дорошенка:
— Петро Дорошенко став гетьманом у критичній ситуації для України – в період «Великої Руїни” і спробував врятувати останні залишки української державності, об’єднати українські землі і відновити втрачену незалежність від Москви.
— Переяславська рада 1654 року і союз з Москвою Богдана Хмельницького принесли не мир і процвітання, а період «Великої Руїни” (1657-1687 рр.,термін російського історика Миколи Костомарова, потім Михайла Грушевського). Саме так історики називали період, для котрого характерним був цілковитий занепад Гетьманщини на українських землях після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.):
— спроба нового гетьмана Виговського (1657-1659) перейти під польську корону закінчилося поразкою від російських військ і розоренням міст;
— наступний гетьман, Юрій Хмельницький (1659-1662), підписав з Москвою нові т. з. Переяславські статті, які сильно обмежували владу Гетьмана і автономію України, після чого і Юрій Хмельницький спробував перейти під владу Польщі, що призвело до нового вторгнення Росії, поразки запорожців, Юрія добровільно зрікся гетьманської булави у 1662 році;
— Павло Тетеря (союзник Польщі) самовільно у 1662 р. проголосив себе новим гетьманом Правобережжя і почав громадянську війну з гетьманом Лівобережжя Яковом Сомком, потім – з його наступником Іваном Брюховецьким, що приніс присягу російському царю. Війна йшла з різним успіхом, час від часу перевага переходила від однією сторони до іншої. Рубіж по Дніпру фактично так і залишився кордоном двох гетьманів, у кожного з яких розорялися господарства, гинуло населення;
-30 січня 1667 року Москва і Варшава в таємниці від всіх, за спиною «своїх” українців, підписали Андрусівський договір, за яким юридично закріпили розділ України по Дніпру між Росією і Польщею, при цьому Київ відходив Москві.
У цих умовах зради інтересів запорізьких козаків Росією і Польщею гетьманом Правобережжя став Петро Дорошенко, який об’єднав «всі українські землі по обидва боки Дніпра”. Для цього Петро Дорошенко взяв у союзники Туреччину, яка не претендувала на Україну, її самостійність і державний устрій, вимагаючи лише надання військової допомоги з боку запорожців.
Одночасно з цим Петро Дорошенко вдався до цілого ряду заходів, що зміцнювали його владу:
— часто скликав генеральні козацькі ради, намагався зважати на думку рядового козацтва;
щоб уникнути замахів і бунтів, він створив двадцятитисячний найманий корпус сердюків, що підпорядковувалися особисто гетьману;
— жорстко карав всіх прихильників Москви (стратив брацлавського полковника Дрозденка). Універсалами новий гетьман Правобережної України закликав козаків під свою владу і до виступу проти гетьмана Лівобережжя Брюховецького, який був ставлеником Москви.
Союз з Оттоманською Портою передбачав самостійність Гетьманщини та автономію Української православної церкви, яка була у складі Константинопольського патріархату. Також документ передбачав звільнення населення України від турецького оподаткування, і давав право на вільні вибори гетьмана.
Угоду з Туреччиною, яка була підписана у 1669 році, схвалила козацька рада, скликана спеціально для цього на річці Росава біля Корсуня. Там від імені султана гетьману Дорошенку вручили булаву, бунчук, прапор та грамоти, що гарантували козакам захист. Гетьман також отримав значну військову допомогу – кілька десятків тисяч татар, разом з якими і 24 тисячами козаків він розгромив польську армію біля села Печери на Бузі, взяв Браїлів і полонив Маховського, ледь не захопивши і самого короля.
Розгром російських військ і об’єднання українських земель (1868 р.). Дорошенко зумів переконати козацьку старшину Лівобережжя в хороших перспективах «єдиної Гетьманщини”, і 7 червня 1668 року під час зустрічі Дорошенка з Брюховецьким на Сербовому полі поблизу Диканьки козаки вбили Брюховецького, якого згодом поховали у Гадячі з усіма гетьманськими почестями.
Об’єднані під владою Петра Дорошенка козаки, завдавши російським військам князя Ромодановського кілька поразок, змусили останнього відступити на «московські землі”, залишивши козакам величезні трофеї – 144000 рублів грошей, 183 гармати, 32000 ядер, 254 пищалі.
У підсумку Петро Дорошенко у 1668-1672 рр. зумів об’єднати Гетьманщину по обидва боки Дніпра, завдавши військові поразки Польщі та Росії. Величезна територія від Чернівців до Охтирки, від Умані до Глухова і Стародуба знову опинилася під владою єдиного українського гетьмана.
У чому помилився Петро Дорошенко?Гетьманщина не була не в змозі вести боротьбу на 2 фронтах, проти Росії та Польщі, кожна з яких вносила розкол, підтримуючи полковників, яких оголошували… гетьманами. У результаті Росія поставила «гетьмана Многогрішного”, Польща оголосила правобережним гетьманом Ханенка, потім Остапа Гоголя (який насилу тримався в Поліссі); зрадницький удар по Дорошенку завдали турки, які почали порушувати домовленості, обкладаючи населення податками, роззброювати його, зносити укріплення і фортеці;
коаліція Дорошенка танула на очах, його покидали союзники, друзі, війська. Восени 1676 р. його рідне місто було взято російськими військами Самойловича. Дорошенко був змушений скласти гетьманську булаву, і його під охороною відправили до Москви, як усі припускали, на вірну смерть, але він не був страчений.
Москва після масових зрад гетьманів не довіряла новому своєму ставленику Самойловичу і вирішила залишити в живих Дорошенка. Він був призначений воєводою у Вятці, а через 3 роки отримав у володіння село поблизу Волоколамська під Москвою, де і помер у 1698 році.
Дорошенко програв, але саме завдяки йому Україна, хоч і ненадовго, спалахнула на європейському небосхилі яскравою зіркою, щоб згаснути потім на довгих три століття. Наступну і останню спробу отримати незалежність від Москви зробив через 30 років Іван Мазепа.
Цікаве про Петра Дорошенка
Петро Дорошенко був високоосвіченою людиною, умів вести переговори на високому рівні. У зв’язку з цим фактом йому було доручено налагодити контакт з командувачем польськими військами Любомирським; з часів Дорошенка і до гетьманату Мазепи Україна не мала керівника, який би так завзято і послідовно відстоював ідею державной незалежності.
Тарас Шевченко, який побував у Чигирині у 1843 і 1845 рр., присвятив йому вірші «Чигирине, Чигирине”.
«Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізналі
Козацької слави убогих руїн!” – писав Тарас Шевченко.
Помер Петро Дорошенко 19 листопада 1698 року. Похований на місцевому кладовищі, могила гетьмана збереглась до наших часів, на її місці збудовано капличку.
«Сонцем Руїни» він назвав український народ, який завжди високо цінував честь, звитягу і мудрість своїх героїв. Він став символом боротьби за єдність та окремішність своєї держави.
Джерело: Україна для українців
