У ці дні, 12 (за іншими джерелами 13) листопада 1803 року, на 113 році життя помер Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорізької Січі. Він був ув’язнений і відправлений на Соловки Катериною ІІ. У липні цього року в Україні відзначали 330-річчя Петра Калнишевського.
Пам’ятник Калнишевському у Пустовійтівці Сумської області
Ювілей цей умовний, адже насправді достеменно невідомо, коли він народився. Дослідники припускають, що в липні 1691 року. Загалом, це людина трагічної долі. Близько чверті століття він провів в ув’язненні. Показово, що Петро Калнишевський канонізований обома українськими православними церквами.
Петро Калнишевський (Калниш) – постать значуща і яскрава. Він залишив глибокий слід в історії України. Його мала батьківщина — село Пустовійтівка (нині Роменського району Сумської області).
Перші відомості про Петра Калнишевського датуються 1754 роком, коли йому вже було за 50 років. З нечисленних джерел відомо, що він був освіченою, як на той час, людиною, мав великий потяг до книг, любив їх читати. Був глибоко віруючою людиною і багато допомагав церквам і монастирям України. За своє життя він лише особистим коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запоріжжі, робив їм щедрі дари.
Цей фантастичний українець прожив 113 років.
За військові заслуги у віці 80 років він отримав звання генерал-лейтенанта. Але після рішення російської цариці ліквідувати Військо Запорізьке, хвацького вояка ув’язнили.
І не просто ув’язнили, а відправили довічно на Соловки, до однойменного монастиря-тюрми.
І було йому тоді 86 років.
При цьому тримали його у нелюдських умовах, щоб скоріше помер і всі про нього забули.
А він все ніяк не помирав. Коли його переводили з одного каземату до іншого, «залишилося в камері більше як на два аршини нечистот. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі нігті, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей».
Коли йому виповнилося 110 років, вийшов указ вже нового царя про його помилування.Але йти йому вже було нікуди, тож залишився він при монастирі. Бо вже майже чверть століття провів у його стінах. Похований був на головному подвір’ї Соловецького монастиря у віці 113 років.
У 2004 році у тому ж монастирі незламному українцеві поставили пам’ятник.
В Україні на його честь названі вулиці, пам’ятні знаки, срібні пам’ятні монети та навіть військові підрозділи. У 2008 році Українська православна церква Київського патріархату приєднала його до лику святих.
Цей наш славетний предок жив у трьох (!) століттях: сімнадцятому, вісімнадцятому та дев’ятнадцятому.
А чи усі ми пам’ятаємо ім’я нашого великого земляка?
Джерело: Укрінформ
І ще декілька цікавих фактів:
— Згідно з дослідженнями історика та письменника Данила Кулиняка, колишній Президент України Віктор Ющенко є родичем легендарного кошового отамана. Двоюрідний брат Петра Калнишевського Ничипір Ющенко був козацьким старшиною із Хоружівки, а сучасні Ющенки цього села є його нащадками.
— Ікону Охтирської Богородиці пензля Яреми Дзиґи подарував Петрові Калнишевському автор.
— Постать Петра Калнишевського є однією з головних у системі образів історичного роману «Журавлиний крик» видатного українського письменника Романа Іваничука.
— Більше про останнього запорізького кошового в інтерв’ю «Історичній свободі» розповів історик Владислав Грибовський. Серед іншого, він доводить, що Петро Калнишевський народився значно пізніше, ніж це прийнято вважати.
