Маленькі хитрощі українських горе-реформаторів від системи охорони здоров’я створюють великі проблеми і для медиків, і для хворих на Херсонщині. Приміром, на Голопристанщині триста пацієнтів, як і має бути, підписали декларації із сімейними лікарями. А ті ніяких грошей за їх обслуговування від Національної служби здоров’я не отримують. Бо живі люди «в ліміт не вписуються». Вони, бачте, надлишкові.
Головний лікар Голопристанського Центру первинної медико-санітарної допомоги Євген Шатило пояснює: «У нас по сімейних амбулаторіях і поліклініках кадровий дефіцит лікарів просто катастрофічний – бракує десяти педіатрів, терапевтів, сімейних лікарів. Без лікарів такі великі села, як Гладківка, Малі Копані, Кардашинка. У Таврійському, Чулаківці, Садовому лікарі пенсійного віку – підуть вони відпочивати, а замінити ніким. Вакантні третина посад! Відповідно, ті фахівці, котрі працюють, укладають більше декларацій. На терапевта замість нормативних 2000 пацієнтів їх не менше 2300, на сімейного лікаря замість 1800 пацієнтів їх 2200-2500. Ми не можемо людям відмовляти в підписанні декларацій – адже без цього їм не отримати направлення в лікарню та електронного рецепту. А держава нас за це ще й карає так званим понижуючим коефіцієнтом – чим більше хворих приймають лікарі понад ліміт, тим менше їм виділяють фінансування. Якщо пацієнтів у півтора рази більше ліміту, то за «надлишкових» взагалі нічого не платять. А таких у нас триста! І через ці «мінуси» втрачаємо ще й кошти на розвиток, хоча нам їх дуже бракує. Скажімо, «доросла» поліклініка в Голій Пристані міститься у ветхій будівлі, зведеній 1906 року. Її стан відповідає віку, але не відповідає сучасним вимогам до рівня медичного обслуговування, на який заслуговують і медики, і хворі».
Голопристанщина – це посушливий приморський степ, затиснутий між Олешківськими пісками й морем. Села тут переважно віддалені, а дороги між ними розбиті вщент. Докторові, котрий за таких умов їде працювати до сімейної амбулаторії кудись у Геройське чи те ж Садове, можна за життя пам’ятник ставити, не те що зарплатою обділяти. А в нас його за це немилосердно «б’ють» гривнею, аби відбити охоту допомагати людям. Де логіка й справедливість?
На Західній Україні, де села розкидані між полонинами, і дістатися туди складно, НСЗУ запровадила «гірський коефіцієнт» — за кожну підписану декларацію платять на десять відсотків більше. Такий самий коефіцієнт повинен діяти у степових громадах «на околиці життя», вважають голопристанські подвижники від медицини. Вони зверталися з цього приводу і до облдержадміністрації, і до Національної служби здоров’я, і до уряду. Звідусюди отримували відповідь: проблема відома, вивчаємо. Та скільки ж можна «тягти кота за хвоста»? Адже сьогодні вже цілком очевидно, що протягом найближчих одного-двох років проблему з дефіцитом лікарів у громадах не спроможні вирішити ні органи місцевого самоуправління, ні державна влада. Чиновникам це потрібно чесно визнати, й припинити крутити бюджетними бюджетним грішми, наче циган сонцем. Якщо лікар працює з більшим навантаженням, ніж передбачає ліміт, і це не його вина, а спільна біда, то заслуговує він тільки на премію. А не на якісь хитромудрі санкції чи каральні коефіцієнти.
Джерело: Новий день
